Неважливо

Насправді... Це неважливо. Немає нічого важливого, окрім смерті, як каже мій друг.

Все, що ти думаєш,

Відчуваєш,

Робиш

Не має значення.

Ти сам надаєш цьому забагато ваги.

Мій друг каже: «Якщо у тебе здорове тіло і десятки років попереду, то неважливо, які божевільні думки в тебе в голові – живи». Він сміється, коли я намагаюся розповісти йому про душу чи поранене серце.

- Слухай, знаєш, хватить себе жаліти. Ти думаєш, мені є до цього діло? Чи комусь є діло до тебе вообше?

- Я просто...

- ...хочеш псувати мені нерви, канєшно. Ти просто ниюча невдаха, п'явка, яка не може існувати без когось. Жалко, шо тобі не можна відрізати того поганого язика, - він спльовує на землю.

А я... Я замовкаю.

Мій друг, він вчить мене жити. Менше говорити і бути сильною. Вибиває в мене з голови «дурь». А його знайомі сміються і похвально плескають по плечу, косо зиркаючи на мене.

«Правильно, прочисть їй трохи мозги, цій малолітці. Хоча я й досі не пойму, чого з нею тягатись».

«Дивись, як би не залетіла».

«Симпотна, зараза. Але така перелякана, що аж бісить».

Мій друг... Вчить мене бути дорослою. А ще я, здається, його люблю. Він так каже усім, хоча мої батьки навіть про це не підозрюють. У них свої справи: тато недавно знову одружився. Я не хотіла йти, але мій друг сказав, що це обов'язково.

Обов'язково піти на весілля до свого батька і його вагітної дружини. Я пішла.

Він... Буває і добрим ( «ну, говори вже, не можу бачити твою кислу рожу»), але мій друг... Ніколи не обіймає і не торкається просто так. Ніби я брудна, і він боїться, що потім не зможе це з себе змити.

«Ти як істинна баба з цими телячими ніжностями, аж тоншить».

І я... Я його не чіпаю. Мовчу.

Мій друг, він, здається, закохався. І в неї пірсинг на носі й на язиці, червоне волосся, рівні красиві зуби. Вона, наче, сильна – не така, як я. І вони зустрічаються, а мені заборонено вітатися з ним і нагадувати про своє існування. «Я поміг тобі. Тепер щезни».

- Ей, дивись, там твоя придуркувата стоїть!

- А, ця. Забий.

- Ей, ти! Недотрога!

- Та лиши її, нахрен здалася. Башка вже тріщить від того ниття, - він відвертається.

Мій колишній друг... Він, здається, в депресії. Його кинула дівчина з яскраво-червоним волоссям: її від цих «ревнощів-ніжностей» вже починало тошнити. А він таки справді, мабуть, любив. Компанія з нього сміється.

Мій колишній друг... Він дзвонив мені вчора.

Але я не знайшла, що йому сказати.

Тому що насправді... Це неважливо.

«Просто живи».