Вампір Мого Серця

Глава 18

Минуло кілька днів
Я все таки вирішила повернутися до школи. Мама повідомила в поліцію, що я знайшлася і це лише були підліткові дурощі. В школі теж повідомили, що я знайшлася. А тепер я збираюся туди. З Віктором все добре. Він часто дзвонить мені, пише, по скайпу бачимось. Макс та Анджела повернулися в містечко. Після приїзду їхнього, ніхто не хотів розмовляти з ними. Але я пробачила. Все ж таки я бачу як Анджела сильно кохає Макса. А він навіть не дивиться в її сторону. Рита, скоро їде додому, на практику по медиці. Все ж таки вона закінчила школу і тепер пішла поступати на лікаря. Кіра, весь час з кимось переписується. Не знаю може в неї хлопець появився, чи що... Загалом ці кілька днів минули доволі непогано. В мене більше не появляються приступи. Єві довелося вчора поїхати додому, через дочку і чоловіка. Доречі, в Єви є дочка на ім'я, Євгалія. Рідкісне ім'я. А чоловіка звуть, Енріко, не рідний батько дівчинки.
************************************

-Лідія! Вставай! Ти запізнюєшся!, - кричить мама з першого поверху.

Я і так давно не сплю. Знову почала писати свій щоденник. Цікаво, а можливо, після всіх цих подій, він мені не знадобиться?

Все таки, до школи потрібно іти. На дворі доволі холодно. І випав сніг. Вже грудень. А новий рік не за горами! Я почала вставати. Пішла в ванну. Зробила ранкові процедури. Пішла вдягатись. Це були: білий гольф, чорні пристаючі штани і чорні черевики. Волосся я розчесала і зробила хвіст.

Спускаючи по сходам я побачила маму. Вона була одягнута в сірий сфетер, чорні легінси і взута в домашні тапочки. Волосся було закладене в гульку.

-Мам, доброго ранку, - привіталася я, і поцілувала її в щочку.

-Доброго. Як спалося?

-Нормально. А ти як?

-Теж. Ти їж і ми поїдемо в школу.

Я почала їсти стейк з кров'ю. Віктор, каже, що вампіри можуть прожити без крові тиждень. І це не факт, що вони не накинуться на людину. Я довіряю йому і тому можу не переживати.

Доївши свій "сніданок" ми пішли до машини. Все ж таки, на дворі все було вкритим білим снігом. Ці спогади поринули мене в дитинств.... Але час не повернути. Жаль.

Ми приїхали швидко. Мама поцілувала мене в щоку і поїхала на роботу. А я пішла до школи. Знову школа в містечку Лаінина. Доволі дивна назва, як для Штата Лос-Анджеласа.