Любов дається лише сміливим

VIII

- Треба попередити Аню.

- Макс їй скаже.

- Хто?

- Мій друг Макс зараз розмовляє з нею. У тебе була з собою сумочка чи куртка?

- Е-е... взагалі-то так. І те, й інше. Артем, мені потрібно попередити дівчат. Вони будуть хвилюватися.

- Ну, якщо потрібно...

Він ставить мене на землю і, взявши за руку, веде назад у дім. Я знесилена, залякана, як і раніше п'яна, і якось неймовірно схвильована. Він досі стискає мою руку.

Усередині шумно і багатолюдно. Грає музика, і у вітальні зібрався великий натовп. Дівчат не видно, та й Нік кудись подівся.

Я насилу натягую свою чорну куртку і надягаю через голову довгий ремінь від сумочки.

Я готова йти зразу, як тільки знайду Аню.

- Вона танцює. - Я трохи чіпаю його рукою і нахиляюся до вуха; кінчик мого носа торкається його волосся, я вдихаю його чистий, свіжий запах. Артем коситься на мене, знову бере за руку і веде до найближчого столу.

- Випий, - командує він, простягаючи мені дуже велику склянку води з льодом. Кольорові вогні, які спалахують у такт музиці, відкидають дивні відблиски і тіні по всьому приміщені.
Він уважно дивиться на мене. Я роблю великий ковток.

Світ під ногами трохи погойдується, і він кладе руку мені на плече, щоб підтримати. Я слухняно допиваю воду; від випитого мене знову починає нудити. Артем забирає склянку і ставить її на стіл. Крізь пелену я помічаю, що він одягнений у простору білу лляну сорочку, облягаючі джинси і чорні кеди-конверси. Моїй помутнівшій свідомості він здається дуже привабливим.

Він знову бере мене за руку і тепер тягне мене на танцпол. Чорт! Я не танцюю. Він відчуває, що я опираюся, і під кольоровими променями я ловлю його задоволену, трохи зловтішну посмішку.

Артем простягає мені руку і різко смикає: я опиняюся в його руках, і він знову починає рухатися, захоплюючи мене за собою. Ого! Він не погано танцює, і, на свій подив, я рухаюсь за ним крок у крок. Напевно тому, що я п'яна. Він міцно притискає мене до себе, інакше я впала б прямо біля його ніг. Ми рухаємося через натовп до іншого кінця душної кімнати і ось вже опиняємося поруч з Аньою і другом Артема.

Музика, голосна і розгнуздана, гуркоче у мене в голові. Я задихаюся. Аня явно в ударі, танцює як божевільна. З нею таке рідко буває: лише тоді, коли їй хтось дуже подобається. Дійсно подобається. Артем нахиляється і щось шепоче на вухо Максу. Макс високий, широкоплечий, з хвилястим світлим волоссям і підступним блиском в очах.

У пульсуючому світлі прожекторів я не можу розібрати їх кольору. Макс обіймає Аню. Вона, схоже, щаслива... Аня! Навіть у моєму стані я просто в шоці. Вона ж тільки-що з ним познайомилася!

Подруга киває якимось його словам, посміхається і махає мені рукою. Артем у мить ока веде нас із танцполу. Але ми з нею і словом не перемовилися. Ясно до чого все веде. Думки вирують у голові, намагаючись прорватися крізь п'яний туман. Тут дуже гаряче, занадто голосно і занадто багато вогнів. Голова зараз, здається, йде обертом...

Ми йдемо до машини Артема. Нею виявляється чорний BMW, більше нічого додати не можу, я зовсім не розбираюсь у машинах.

Перед самим будинком я з подивом розумію, як я втомилася і як я рада, що ми разом. Болять ноги, а груба тканина цієї ідіотської, незручної сукні подразнює шкіру.

- У мене ноги болять, - нию я.

- Іди сюди, я тебе понесу, - пропонує Артем.

Що? Я сміюсь. Він невпевнено посміхається.

- Чому ти так на мене дивишся?

- Ти запропонував мене понести.

- І що?

- Це на тебе не схоже, ось і все.

Я тисну плечима, і він, підійшовши ближче і підсунувши руку мені під коліна, бере мене на руки.

- Захотілося щось для тебе зробити. Не варто дивуватися.

Я мовчу, тільки сміюся. Мене стрясає різкий нестримний сміх. Закриваю рот долонею, але це не допомагає і я починаю сміятись ще гучніше.

- Я зійду від тебе з розуму! - уже також сміючись говорить він.

- Я вже зійшла...

- Тсс!

Він притискається губами до моїх у жорсткому поцілунку. Мої губи розкриваються і він проникає між ними, знову натягуючи волосся, занурюючи язик у мій рот, притискаючись так близько, як це можливо.

- Обійми мене, - вимагає він, хапаючи мене за руки.

Мені не потрібно повторювати двічі; я хочу цього так само, як і він. Я намацую гудзики його сорочки і він, нетерпляче стогнучи, обома руками послаблює комір, і я їх розстібаю.

- Мені подобається твоя сорочка, - кажу я, не перестаючи цілуватися, і він посміхається.

- Я її ненавиджу.

Я зриваю тканину з його плечей, і вона падає на підлогу. Вогонь, що бушує в мені, мене дивує. Він розпалює в мені щось досі ніким не відкрите. І мені це подобається.