Інсомнія. Голос із серця

Розділ 13

                                       700 років тому
- Цього не може бути, - сказав високий широкоплечий чоловік з коротким сріблястим волоссям та трішки загостреними вухами, який стояв спиною до своєї співрозмовниці. Вона була закрита з голови до ніг, а її голову приховував капішон чорного плаща.
- Це правда, Балтазоре. Я вагітна. Ти станеш батьком.
- У ельфів не може бути дітей! - закричав чоловік, повернувшись лицем до дівчини і вп'явши в неї пронизливий погляд жовтих котячих очей.
- Заспокойся, будь ласка, мені не можна хвилюватись. Я піду, а ти просто повір в те, що дива трапляються. Навіть з такими, як ми. Поговоримо іншим разом, коли ти будеш більш... готовий сприйняти цю новину.
                                                  Зараз
- І як ми їй скажемо? - запитала Єва. Усі, окрім дітей і Мері стояли перед дверима невеличкого будинку.
- Евеліна розумна дівчинка. Вона все зрозуміє, - сказав Майкл. Міла зжала руку в кулак, а хлопець непомітно розжав її та поклав її долоню в свою.
- Я знаю, але... Вона може не зрозуміти, - Єва підскочила, коли двері несподівано відчинились. На порозі стояла невисока бабуся з рожевим волоссям зі стрижкою каре та в кумедних окулярах-сердечках.
- Евеліно, це до тебе! Знову цих фриків додому запросила, - сказала вона і зникла в глибині будиночку.
- Привіт, - сказала Лін, - А чого ви всі тут? - вона глянула на сплетені руки Міли та Майкла і усміхнулась. - Що сталось? Кінець світу?
- Можна й так сказати, - сказав Марк. - Якщо ближче до суті, то...
- Ні, Марку, я сама. Зачекайте тут, будь ласка. Якщо потрібно буде, я тебе покличу, - перебила хлопця Єва і зайшла всередину.
- Єво, що за терміновість? - дівчата зайшли в кімнату Евеліни, де, як завжди, панував безлад, а на її ліжку лежав відкритий ноутбук. Дівчина закрила його і, сівши, постукала по поверхні ліжка, запрошуючи Єву зробити те саме.
- Справа в тому, що... Чорт, я не можу цього сказати.
- Ти вагітна?
- Що? Ні, авжеж, ні. Гаразд, обіцяй, що не подумаєш, наче я ненормальна.
- Буде важко, але я спробую.
- Ти не належиш до цього світу, - сказала Єва, затамувавши подих і схрестивши пальці. Її серце гучно билось в грудній клітці, щоки почервоніли, а долоні спотіли.
- Якщо це розіграш, то дуже неякісний.
- Пам'ятаєш, як мені зробили операцію на пересадку серця?
- Звісно. Хочеш сказати, що ти гуль?
- Хто?
- Персонаж одного аніме. Але йому пересадили органи гуля і він став ним наполовину.
- Ох, твої жарти зараз зовсім недоречні. Мені пересадили серце друга мого дитинства і його душа разом з ним також ніби живе поруч з моєю.
- Чуєш голоси в голові?
- Голос, але не це важливе. Повір, спочатку я також думала, що зійшла з розуму. Але я все перевірила. Все збігається.
- А він мене чує?
- Так. Він чує і бачить все те саме, що і я.
- Господи, він бачить тебе голою? - Єва почервоніла.
- Не знаю, я про це не думала. - "Я не підглядаю", - сказав Алекс. - Він каже, що не підглядає.
- Не дуже вірю. А до чого тут я? - дівчина розповіла Евеліні все від початку і до кінця.
- То той симпатичний темноокий брюнет - Смерть? - Єва кивнула.
- І що я повинна робити? В мене є якісь суперсили?
- Не знаю. Марк повинен все пояснити. То ти як? Все нормально?
- Ти знаєш, одного разу після прогулянки з Майклом, я поглянула в вікно і випадково побачила, як він розчинився в повітрі. Мені здалось, що це витвір моєї анімешної уяви, але наступного разу я вже цілеспрямовано підглянула за ним. Це повторилось. А ще я уважно слухала їхню сварку з Мілою, тож я зрозуміла, що щось не так. А ви, подруги називається, могли і розказати.
- Вибач, Лін. Ти була нашим єдиним людським острівцем.
- Єво, а я завжди хотіла побачити магію або щось схоже на те. Мені цікаво. Тим більше, що зараз я працюю над книгою і мені дуже потрібне натхнення.
- Отже, все гаразд?
- Жартуєш? Не те слово! Шкода, до речі, що Марк зайнятий. Він симпатичний.
- Ти що? Йому плюс мінус 1000 років.
- Зате він гарно зберігся. То що? Коли ми будемо виконувати пророцтво?
- Це все до Марка. В тебе тут досить мало місця, тож ходімо в наш будинок? - Евеліна кивнула і, взувшись, відправилась на вулицю разом з Євою. Там на них чекали інші.
- Ну що? - запитав стривожений Марк.
- Нічого, містере Смерть, ми йдемо в будинок Єви, - сказала Евеліна, чим дуже здивувала всіх присутніх. Єва взяла її за руку і вони перемістились разом з Марком. Мілу телепортнув Майкл.
- Нічого собі "невелика троянда"! - сказала Лін, побачивши квітку. Скрізь було болото, адже дощ тільки вщух.
- Трішки виросла, очевидно, - відповіла Єва.
- Зайдімо в будинок, - сказав Марк, чий настрій значно покращився. Усі виконали його прохання і розсілись у вітальні. - В мене оголошення. Пророцтво здійсниться завтра, адже завтра повний місяць. - "Отже, завтра," - сказав Алекс. "Все буде гаразд. Завтра ти вже не будеш просто духом. Нарешті я зможу побачити твоє обличчя і врізати тобі добряче." "Врізати? За що?" - засміявся хлопець. "За те, що не зв'язався зі мною жодного разу. Знаєш, тоді, після переїзду, я часто плакала. А коли померла мама... мені було надзвичайно самотньо. Іноді я думаю, що якби ти тоді був поруч і я хоча би зрідка могла тебе бачити, мені було би легше." "Тепер я нікуди від тебе не дінусь. Головне, щоб все пішло за планом".
- Агов, Єво, досить шушукатись з Алексом, - почула дівчина голос Евеліни.
- Отже, завтра опівночі? - запитала вона.
- Так. Ми перемістимось з тобою, адже тільки ти можеш нас провести крізь бар'єр. Потім ти його знімеш. Є кілька дрібниць.
- Що за дрібниці?
- Усі, окрім Єви і Майкла повинні померти.
- Що? - хором запитали шоковані присутні.
- Заспокойтесь, народ, - сказав Майкл, - Це частина ритуалу. Ви повинні покинути тілесну оболонку. Вона відновиться згодом, але її походження вже не буде земним.
- А чому мені помирати не доведеться?
- Тому що ти, як і напівдракони, належиш обом світам одночасно. Алекс в твоєму серці, подібно іскрі драконів, підтримує в тобі життя. Завдяки цьому тобі не потрібно помирати, - пояснив Марк. - Евеліно, твоя кров - ключ до дверей храму. Ти не зовсім помреш. Ада притримає твою душу, а Міла вдихне життя. Проте кілька секунд ти все-таки більше будеш нагадувати мертву, аніж живу.
- Г-гаразд, - сказала Лін, намагаючись переварити почуте.
- Міло, спершу я дам отруту вам з Аделіною. Ми помрете миттєво, але одразу переродитесь. Єва проведе вас крізь дзеркало і ви з Адою знищите труну.
- А ти?
- А я в той час буду з Мері. Не хочу, аби вона помирала сама. Артура залишимо слідкувати за трояндою і коли вона почне розпускатись, він дасть нам знак для початку. Завтра ви зможете попрощатись зі старенькою. Сьогодні вам варто заснути швидше. Сили вам будуть потрібні.
- А ти колись спиш? - запитала Евеліна. Марк посміхнувся.
- Темрява не спить, - хлопець глянув на Єву. Це викликало її посмішку. - Отже, домовились.
- Стривай, а що я повинен робити? - запитав Майкл. Посмішка Марка стала ширшою.
- Ти вже зробив все, що потрібно.
- Поясни, - сказав він, але Темний вже зник.
                              Трохи більше 500 років тому
- Тату, в мене не виходить, - сказав маленький хлопчик, якому було приблизно 2 роки на вигляд. Його батько, високий сріблястоволосий чоловік, присів перед малим навпочіпки і сказав:
- Синку, ніколи не кажи, що ти чогось не можеш. Тобі варто тільки зосередитись і в тебе обов'язково все вийде. Зрозумів? - хлопчик кивнув. - Отже, ще раз. Заплющ очі. Подумай про місце, в яке ти хочеш переміститись. Уяви, як твої кінцівки поволі зникають, розчиняються в повітрі. Ти зникаєш. - мить, і хлопчина зник. Ще мить, і той з'явився на батькових плечах, який дещо похитнувся від несподіванки, але втримав малого. Хлопчик почав голосно сміятись. - От бачиш? Головне віра в себе.
                                           Зараз
Сьогодні Єва прокинулась досить рано. Дівчина не могла знайти собі місця, тож їй залишилось тільки чекати, поки прокинуться всі інші. Їй було страшно і радісно одночасно. Також було шкода Мері, хоча вона точно знала, що старенька оживе. Найбільше дівчина переживала через Аду, адже мала встигла прив'язатись до бабусі. Вони провели кілька днів разом, а старенька дуже добре ставилась і до її сестри, і до Артура. День пройшов непомітно, а погода змінювалась кожні кілька хвилин. Ближче до вечора з'явився Марк. Всі інші до того часу сиділи у вітальній. Хтось нервово ходив взад-перед, хтось стукав ручкою по столі, не в змозі заспокоїтись, але атмосфера була напружена і це відчували всі. Тому, коли з'явився Марк, усі разом підібрались.
- Потрібно попрощатись з Мері. Її час повільно, але вірно, стікає. Зустрінемось там. - хлопець взяв за руку Евеліну та Єву, і вони зникли. Згодом вітальня залишилась пустою. Через кілька секунд усі вже стояли у вітальній бабусі. Єва зайшла в її кімнату, за нею всі інші. Картина, яка їм відкрилась, була невтішною. Мері лежала в своєму ліжку бліда і безпомічна, проте виглядала дещо краще, аніж після закляття. З одного боку біля ліжка сиділа Ада і тримала стареньку за руку, з іншого те саме робив Артур. По щоках дівчинки стікали сльози, і щоб її заспокоїти, іншу її руку тримав Артур. Видно було, що йому важко було стримувати сльози, проте малий тримався. Мері тільки усміхалась, намагаючись втішити обох. Коли вона відчула чиюсь присутність в кімнаті, повернула голову. Цей рух дався їй важко, але жінка з усіх сил намагалась не показати свою слабкість.
- Ви знайшли його? Знайшли двійника? - хрипким голосом запитала Міріям.
- Знайшли.
- Покажіть. Покажіть мені її, - усі обернулись до Евеліни. Дівчина несміло підійшла до ліжка старої так, щоб вона могла її побачити. - Добре, - сказала вона, посміхнувшись. - Важка в тебе доля, дівчинко, проте не важча, аніж в будь-кого з присутніх, - Мері закашлялась і Аделіна подала їй стакан з водою. Бабуся напилась. - Не втрачай сміливості і все буде гаразд. І ви усі, будьте відважними. Вірте в Еврідіку, адже вона - світило обох світів. Тільки завдяки їй оживе Магістік, а з ним і Земля. Міло, Аделінко, - Міла тихо підійшла до Мері, щоб та добре її бачила, як і Евеліна до того. - Настане час, і ви зовсім скоро зміните Марка і Еврідіку. Будьте мужніми. А ти, Марк, - звернулась вона до Ангела, який разом з іншими підійшов до Міли і Еврідіки, - Живи щасливо і нізащо не жалкуй ні про що. Ти темрява зі світлим серцем. Не дай цьому серцю очорнитись. Майкле, Єво, бережіть мого онука. А ти, Алексе, я знаю, що ти мене чуєш, не ображай Єву. І ще одне прохання: Коли я буду помирати в своєму наступному житті, зустрінь мене з посмішкою на обличчі. А ви, дітки, не засмучуйтесь. Ми ще зустрінемось. Мені залишилась ще година, тож довзольте мені побути на самоті. Вам слід відправлятись. Бувайте, діти. - Мері заплющила очі, аби дати зрозуміти усім присутнім, що розмова закінчена.
- Адо, ходімо, - сказала Єва сестрі. Дівчинка витерла свої сльози і поцілувала стареньку у щоку, тоді взяла Артура за руку і підійшла до інших. На обличчі Міріям сяяла усмішка, і ніхто не помітив самотньої сльозинки, яка скотилась по її щоці.
- Я скоро повернусь, - шепнув Марк їй на вушко і старенька дракониха кивнула. Тоді він підійшов до інших і кивком голови показав, аби всі вийшли у вітальню.
- Артуре, перемістись до квітки. Коли вона розпуститься, дай нам знак для початку.
- Я відправлю світлячка, - сказав хлопчик. Марк кивнув.
- Єво, усіх інших відправ по черзі, адже через бар'єр вони без тебе не пройдуть.
- А що на рахунок дзеркал? Здається, те, що в моїй кімнаті, веде в те дзеркало, яке знаходиться в храмі.
- В нас немає часу для перевірок. Тим більше, що навряд чи ти зможеш протягнути усіх інших, адже бар'єр все ще існує, а двері храму закриті.
- Гаразд, ти маєш рацію.
- Отже, Єво, бери мене за руку, а ви, - звернувся він до всіх, - Беріть її за іншу по черзі.
- Я буду першим, - сказав Майкл, - Я ж тут, якщо не рахувати Марка, один раб, як то кажуть. - Алекс гмикнув і Єва посміхнулась. Переміщатись таким способом було не важко. Спочатку вони утрьох телепортувались на гору біля храму, а тоді Єва, взявши за руку того, хто мав пройти всередину, проводила крізь бар'єр. Після Майкла прибула Міла, далі Ада, а тоді Евеліна. Артур відправився до троянди. Не зважающи на те, що майже увесь день погода була не з найкращих, ніч була ясною і майже безхмарною.
- Єво, треба зняти бар'єр.
- Знаю, яке закляття?
- Εξαφανίστε (Exafaníste, гр. Зникни).
- Εξαφανίστε! - очі Єви знову закотились, навколо неї з'явився вогонь, як і вперше. Повітря над бар'єром згустилось, а тоді наче затверділо. Секунда, і він розпався на тисячі шматочків, схожих на дзеркальні, які посипались на героїв, проте не торкнулись їх.
- Молодець, Єво, а тепер я повинен відправитись до Мері. Коли вона... коли її душа позбудеться тілесної оболонки Магістіку і я проведу її в місце, де колись душі чекали на переродження на Землі, я повернусь. Усе має вийти, адже на той час Еврідіка буде живою. Якщо буде щось не так, тільки гукни і я зв'явлюсь. Майкле, - звернувся хлопець до дракона, - Тримай. Це кинжал для Евеліни. - усі замовчали, а долоньки дівчини стали мокрими.
- Не переживай, все буде гаразд, - сказала Єва. А тоді Марк неочікувано обняв дівчину так, ніби прощався.
- Знаю, - сказав він і зник.
                                        Тоді ж. Земля.
Артур сидів на траві біля троянди, обгорнувши коліна руками. Його серце гучно стукало в грудях, а він щоразу поглядав на квітку, яка тепер була висотою приблизно в два метри. Її велетенський бутон, який був приблизно як 1/2 розміру всієї рослини, щосекунди пульсував все сильніше і сильніше. Ще мить, і бутон почав рухатись. Артур встав з трави. Хлопчик зрозумів, що почалось, і його серце забилось ще швидше, хоча, здавалось, куда швидше. Його очі сповнились надією і радістю. Він відчував, що ось-ось трапиться те, чого Артур чекав так довго. З кожною секундою квітка розпускалась все більше. Хлопчик ледь не забув про сигнал, який він повинен був дати. Він розгорнув долоньку, в якій з'явився фіолетовий кулькоподібний пучок світла, щось прошепотів і той зник у нього на очах. Несподівано вдарив грім і дуже швидко розпочалась сильна злива, але ельф зовсім не звертав на це уваги.
                                          Магістік.
Евеліною потрушувало. Міла обняла її, проте це не заспокоювало дівчину. Їй було то холодно, то жарко. Вона боялась. Раптом вони побачили пучок світла.
- Гляньте, це знак від Артура! Почалось. - сказала Міла, вказавши на той кулькоподібний світлячок. Усі глянули на нього, а тоді повернули голови до Евеліни.
- Все гаразд, - сказала вона, піднявшись. - Я впораюсь. Майкле, дай мені кинджал.
- Ти впевнена, що впораєшся сама?
- Впевнена, - твердо заявила дівчина. Коли хлопець передав їй зброю, її руки не тряслись. - Єво, куди повинна стікати моя кров? - усі присутні дівчата, скривились.
- Туди, - провідниця вказала на горщик, який стояв біля дверей. Друзі підійшли ближче, аби підтримати її, проте Евеліна не чекала. Як тільки вона підійшла до горщика, відразу ж проштрикнула кинжалом своє серце і намертво впала на землю. Єва закрила очі Ади рукою, проте мала забрала її руку від свого обличчя. Міла хотіла було підбігти до дівчини, але на їхніх очах Лін раптово повисла в повітрі, а невеличкий горщик почпв збільшуватись.
- Міло, отрута, - нагадала Єва. Дівчина витягла 2 пляшечки, дала одну Аді і сказала, що це треба випити. Після цього сестри випили все, що було в пляшечках і відразу втратили свідомість. Єва підхопила Аду, а Майкл - Мілу. Тим часом горщик наче витягував з Евеліни кров і вбирав в себе. Секунда, і з тіл сестер вийшли вони самі. Дівчата не були схожі на духів. Таке враження, що то були їхні двійники, точні копії їх самих. Була лише одна відмінність: в них з'явились величезні крила. В Ади - чорні, як очі Марка, а в Міли такі білі, що Майклу та Єві довелось жмуритись, щоб нічого не пропустити. Обидві дівчини підійшли до Евеліни, яка почала повільно, але вірно падати на землю. Аделіна взяла голову дівчини в свої руки, а Міла вкрила Лін своїми крилами. У сестер світились очі. Секунда, і Евеліна закашлялась, а тоді ледь не впала. Міла відішла від неї і помахом руки опустила дівчину на землю. Її рани повністю загоїлись, тільки на одязі виднілась ще невисохла кров, а двері храму почали повільно відчинятись.
- Майкле, зачекай тут з Евеліною. Потурбуйся про неї. Дівчата, за мною, - сказала Єва. Вона взяла обох за руки і разом вони зайшли всередину. Це справді була зала з Євиних снів. Провідниця відпустила руку Міли і, сказавши "Speculum transitus!", знову взяла сестру за руку і вони пройшли всередину. Все було як і в її сні, проте цього разу дивного чоловіка не було. Дівчина обрала потрібне дзеркало і разом з сестрами просто пройшла крізь нього. Міла з Адою переглянулись і молодша простягнула руки до невеличкого озера, посередині якого знаходилась труна. Вода наче заходила в її маленькі долоньки і чим менше води там залишалось, тим голосніше тріскала труна. Міла огорнула її кришку напівпрозорим куполом, тож коли та повністю розбилась, вона не змогла поранити сплячу там юну красуню. Дівчина розплющила свої великі красиві очі і піднялась з труни. Її довге рудувате волосся, що сягало до талії, каскадами спадало на її стан, а довга напівпрозора сукня здавалась такою легкою, наче її ткали чарівні істоти з казки. Еврідіка посміхнулась.
                    Хвилиною раніше. Будинок Мері.
- Я відчуваю, що в мене більше не залишилось часу. Марку, котра година?
- 23:59, - з сумом сказав він. - Мері, слово честі, якби я міг...
- Знаю, - перебила його старенька, - Знаю. Витри сльози. Скоро прокинеться твоя кохана. Скоро весь світ стане таким, як раніше, - сказала Міріям, посміхнулась, закрила очі і вже більше не рухалась. Її дух вийшов з тіла. Марк посміхнувся до неї і подав її руку, проте коли вона спробувала доторкнутись до нього, її рука пройшла крізь його.
- Щось не так. Марку, коїться щось лихе. Здається, мою душу більше не врятувати. Відправляйся в Магістік. Не дозволь цьому світу загинути.
- Ні, Мері, стривай, - у відчаї сказав хлопець, проте дух старенької зник назавжди. Хлопець взяв її тіло в свої руки та перемістився на кладовище. Коли справа була зроблена, Ангел перемістився додому.
                      Трохи раніше.  Будинок сестер.
Після того, як Артур відправив знак в Магістік, троянда на кілька хвилин завмерла, а тоді почала розпускатись дуже швидко. Тоді її велетенська квітка повільно опустилась до землі, а звідти викотилось досить вклике яйце. Годинник пробив 12, і шкарлупа яйця почала тріскати. За мить хлопчик побачив сріблястоволосого чоловіка, який сидів там у позі ембріона. Його одяг був мокрим, а він не ворушився. Малий легенько торкнувся до нього і чоловік наче прокинувся від глибокого сну.
- Тату! - скрикнув Артур і кинувся в обійми чоловіка.
- Синку, - обняв він малого, - Молодець, ти впорався. А тепер ходімо до мами.
                                  Зараз. Магістік.
- Спасибі, що врятували мене, - її голос нагадував мелодію тисячі дзвіночків і усі присутні слухали її, наче зачаровані. - Єво, проведи мене, будь ласка через дзеркало. Без тебе я не впораюсь. - Єва, мов зачарована слухала Еврідіку і без заперечень перевела її крізь дзеркало. Тоді дівчина повернулась по сестер.
- Молодці, дівчатка, ви добре попрацювали. А тепер... Адо, Міло, настав ваш час. Настав ваш час померти.