Інсомнія. Голос із серця

Розділ 10

                                В той самий час. Земля
Майкл вже три години гуляв з Евеліною, а теми для розмов все не закінчувались. З нею йому було легко, він зовсім забував про час і про мету свого перебування на Землі. Хлопець боявся пропустити повз свою увагу будь-який рух дівчини. Книга все-таки допомогла йому знайти привід для зустрічі й, на превелику радість Майкла, Лін не відмовилась від вечірньої прогулянки, а навіть навпаки, зраділа. Він з усмішкою спостерігав за Евеліною, яка гойдалась на гойдалці, радіючи цьому і весело сміючись, наче мала дитина. Згодом їй, очевидно, це набридло і дівчина присіла поруч друга на лавочку. З місця, де вони сиділи, було прекрасно видно захід сонця, за яким обоє спостерігали мовчки, кожен думаючи про своє.
- Звідки ти знаєш Мілу? - запитала Евеліна через декілька хвилин, коли сонце майже повністю сховалось за горизонт і на небі було видно тільки помаранчево-рожевий градієнт.
- Випадково познайомились, - посміхнувся Майкл.
- Розкажи.
- Мені здалось, що вона знає людину, яку я шукаю вже досить довго. Наше знайомство було не надто приємним. Можливо, я трохи погарячкував, - ухильно відповів хлопець знітившись.
- Ця людина дуже важлива для тебе?
- Одна з найважливіших. А їх у мене небагато.
- Подруга? - запитала Лін, і її щоки ледь помітно порожевіли.
- Найкращий друг, - знову усміхнувся Майкл.
- А чому тобі доводиться його шукати?
- Тому що я бовдур і помилився в одному дуже важливому питанні.
- Гадаю, ти хороший друг, - подумавши, сказала Евеліна, - просто усі ми помиляємось. Варто тільки продовжувати йти вперед.
- Навряд чи. Я вже досить довго сиджу склавши руки. Можливо, я навіть призабув про причину свого... приїзду, - після секундної заминки сказав хлопець, що не сховалось від уваги Евеліни, яка вирішила промовчати.
- Тоді упорядкуй все у своїй голові й роби все підряд. Спершу зроби те, що ти можеш зробити прямо зараз.
- Наприклад?
- Вибачся перед Мілою.
- За що?
- Якщо я правильно зрозуміла, у вашому конфлікті винен ти. А я не хочу, аби мої друзі гризлись через усілякі дрібниці. Слово "друзі" не пройшло повз увагу Майкла і хлопець усміхнувся.
- І що ти пропонуєш?
- Я можу дати тобі адресу, за якою вона живе. Навряд чи вона зрадіє твоєму приходу, судячи з її попередньої реакції, але вона швидко відходить. Варто тільки пояснити все.
- Не варто. Я скажу, коли наважусь. А зараз в мене важливіші справи.
- Наприклад? - повернула вона слова хлопця.
- Спершу мені треба відвести тебе додому і продовжити пошуки друга. Не слід це відкладати. Надворі холодно. Ходімо, - відповів він посміхнувшись. Друзі, не поспішаючи, попрямували у квартал, де жила Евеліна. Біля входу дівчина неочікувано обняла Майкла.
- Спасибі тобі за позитивні емоції та взагалі за цей день. І подумай над моїми словами.
- Гаразд, - відповів хлопчина, обнявши подругу у відповідь. Після того, як за дівчиною закрились двері, усмішка зникла з обличчя Майкла. Він розумів, що Лін права, але у голові його був цілковитий безлад і хлопець зовсім не знав. що йому робити та з чого почати. Майкл вирішив побути наодинці зі своїми думками. Він навіть  незчувся, коли помітив, що стоїть навпроти нічного клубу, в якому вперше зустрівся з Мілою. Серце його забилось швидше, а шлунок скрутився у вузол, який все не хотів розв'язуватись. Його долоні вперше за довгий час спітніли, а хлопець ніяк не наважувався зрушити з місця. Такий стан речей його здивував, але після здивування прийшла злість, тож наступної миті, пройшовши фей с контроль, Майкл, наче торнадо, увірвався всередину. Він оглянув усі закутки та танцмайданчик у  пошуках бузкового каре, але так нікого схожого і не побачив. Він відчував тут ледь помітний запах Міли, але з його сили легко було зрозуміти, що дівчина не з'являлась тут частенько. Майкл відчув розчарування, яке не притаманне для нього, коли справа стосується таких дурниць. Він вирішив, що досить засиджуватись без діла і продовжити пошуки Алекса. "Куди не піди, усі дороги ведуть до тебе", - подумки сказав до себе хлопець і відправився в будинок з неймовірно красивим садом, який він запам'ятав ще з минулого свого візиту. Йому не терпілось швидше дістатись туди, тож він обрав найшвидший спосіб переміщення: телеп орт. Двері Майклу відкрили майже одразу, але як тільки Міла побачила того, хто потурбував її нервозне очікування повернення Єви, вона відразу ж спробувала зачинити їх перед самим носом нахабного хлопчиська. В хлопця була дуже швидка реакція, тож він блискавично притримав двері, навіть не скривившись.
- Стривай! - сказав Майкл, схопивши дівчину за руку.  В момент, коли їхні руки торкнулись одна одної, місце дотику засвітилось сліпучо-яскравим світлом. Таким же світлом наповнились очі Міли. Майкл відпустив її руку, а дівчина скрикнула і почала осідати на землю. Хлопець швидко зреагував і підхопив непритомне тіло Міли, віднісши його всередину будинку. Назустріч їм вибігла темноока довговолоса дівчинка, яка була ледь-ледь схожа на Мілу.
- Що ти зробив з моєю сестрою? - грізно запитала вона. Якби ситуація не була такою дивною, Майкл би посміявся з кумедного личка малої. Але зараз він був повністю серйозний.
- Все гаразд, я друг. Вона втратила свідомість. Куди її можна покласти? - Ада все ще суворо дивилась на незнайомця, але вирішила, що якщо він приніс Мілу додому, значить не скривдить і її. Вона вказала на диван у вітальні та хлопець відніс дівчину, куди вказала мал.
- Де у вас аптечка? - запитав він, і Ада побігла кудись нагору. Хлопець з тривогою дивився на непритомне тіло Міли
та з відчаєм розумів, що зовсім не знає, що коїться. Дівчинка прибігла дуже швидко. В руках вона тримала невеличку коробку з червоним хрестиком посередині. Майкл відкрив її та, побачивши нашатирний спирт, схопив його. Він промокнув ним ватку, яку також витяг з аптечки та провів нею біля носа Міли, намагаючись привести її до тями. Дівчина отямилась не одразу. Пройшла хвилина, яка для тих, хто знаходився у кімнаті, була ледь не вічністю. Нарешті вії Міли ворухнулись і дівчина повільно розплющила очі.
- Що зі мною? - запитала вона, а коли погляд її став яснішим, вона закричала:
- Ти! Це ти щось зі мною зробив! - грізний погляд Ади знову був спрямований на Майкла, який у свою чергу сидів очманівши йі нічого не розумів. Тим часом Міла схопила перше, що попалось їй під руки та жбурнула в хлопця. Тим "щось" виявилась диванна подушка, від якої Майкл встиг ухилитись, проте наступна, що летіла прямо за попередньою, попала точно в його обличчя. Ада засміялась, настільки кумедно для неї виглядали дорослі, а Міла не шкодувала подушок і гамселила ними бідолашного хлопця, викрикуючи різні прокльони. Врешті він не зміг стримувати емоцій і засміявся на весь голос. Це ще більше розізлило Мілу і вона, похитуючись, наблизилась до Майкла з наміром зарядити дзвінкого ляпаса по його обличчю. Цього разу він перехопив її руку і міцно притиснув до себе, чекаючи, поки дівчина не заспокоїться. Нарешті її тіло обм'якло і він сказав: - Зараз я тебе відпущу, ти просто спокійно сядеш на диван і ми поговоримо. Зрозуміла? - секунду дівчина не рухалась, але потім хлопець грудьми відчув, як вона закивала. Майкл відпустив Мілу і вона сіла на диван.
- Отже, - сказала вона, - чому ти знову без запрошення прийшов до мого дому?
- Я досі шукаю Алекса і майже на сто відсотків впевнений, що ти або твоя сестра знає де він знаходиться. А ще я хотів вибачитись, - на цих словах Міла різко завмерла, а тоді почала сміятись, - що смішного?
- Тии, — з її очей виступили сльози, - ти і вибачитись? - врешті сказала вона, майже припинивши сміятись, - стривай-но, що це? Рум'янець? - Міла вказала пальцем на щоки Майкла, які ледь порожевіли. - Що з тобою? Може, температура? - дівчина встала і торкнулась до Майклового чола. Коли при дотику знову з'явився спалах і наче вдарив обох струмом, вона відразу посерйознішала і сіла на місце, потираючи руку, яка ледь помітно пекла. - Що це?
- Я сам не розумію, - сказав Майкл, потираючи чоло, - таке ж було і біля дверей, але після того ти втратила свідомість. То що на рахунок Алекса? Де твоя сестра?
- Єва відправилась у ваш світ разом з Марком.
- Марком? Ти говориш про Темного?
- Так.
- А Алекс?
- Не знаю, як це пояснити, але... Алекс всередині Єви.
- Тобто?
- Його серце пересадили їй і він якось спілкується з нею. Здається через кулон, чи щось таке.
- От дідько! - скрикнув Майкл, схопившись за голову, - це я в усьому винен. Це я відправив його не туди. Чорт, чорт, чорт! - хлопець копнув столик, на якому стояла ваза, що відразу рухнула на землю розбившись.
- Заспокойся. Не варто руйнувати наш будинок. Єва зараз розв'язує це питання.
- Що ти маєш на увазі? - з надією запитав Майкл і Міла все йому розповіла.
                        В той самий час. Магістік.
Цього разу герої підходили до невидимого бар'єру обережніше. Біля того місця, де він повинен знаходитись, Марк зупинив Єву і, заплющивши очі, щось прошепотів, а дівчина краєм ока помітила, що той створив ледь помітну сітку на краях гори. "Міри безпеки", - пояснив він, а Єва тільки потиснула плечима. Вони глянули один на одного та одночасно простягнули руки в напрямку бар'єру. Все повторилось, удар був навіть сильнішим, але захисна сітка, яку так передбачливо створив Марк, допомогла.
- Напевне, на замку захист. Єво, в мене ідея.
- Яка? - запитала дівчина, потираючи руку, яку до того майже повністю вилікував Марк.
- Ти ж в нас провідник, правильно? Правильно, - сказав хлопець піднімаючись.
- То й що, якщо так?
- Отже, тобі він повинен відкритись. Ти вже була всередині, а отже тобі треба або заснути, на що дуже довго чекати, або...
- Або?
- Або сказати чарівне слово.
- Будь ласка? - Марк засміявся.
- Ні, - сказав він, - ходімо.
Коли вони підійшли до місця бар'єру, хлопець сказав:
- Міцно заплющ очі, постав руку перед собою в напрямку бар'єру, долонею, паралельно йому і голосно проговори "Adaperire! (Лат. Відкрийся)". Але слова повинні бути вимовлені чітко і голосно. Готова? - Єва невпевнено кивнула, а тоді виконала все, що казав їй Марк. "Adaperire!" - сказала вона, але за секунду, коли вона розплющила очі та нічого не трапилось, дівчина розчарувалась і опустила руку.
- Бридня якась, - сказала вона.
- Спробуй ще раз.
- Нічого не вийде.
- Давай, це важливо. Від тебе зараз залежить не тільки твій друг-напівкровка чи Еврідіка, але й доля твоєї планети. Ти ж не хочеш, аби всі люди зникли та потрапили у лапи Ельфів?
- Ні, - відповіла Єва і спробувала ще раз. Знову нічого не трапилось. І наступного разу також.
- Чіткіше. Додай грізності голосу. Ти повинна казати це впевнено. Ну-бо! - дівчина не хотіла більше нічого робити. Все здавалось їй повною дурнею і вона хотіла повернутись додому. "Єво, зберись. В тебе все вийде. Я з тобою", - почула вона слова Алекса. Вони переконали її спробувати ще раз. "Adaperire!" - сказала дівчина і Марк мав змогу спостерігати, як очі Єви різко розплющились, а все її тіло огорнуло легке, але яскраве полум'я. Її довге світле волосся розвилось в повітрі, хоча вітру зовсім не було, а очі були такими білими, наче дівчина начепила лінзи. Імпульси, які відходили від руки Єви, проходили крізь бар'єр, який почав вібрувати настільки, що це було схоже на невеликий землетрус. Коли дівчина закінчила, вона почала осідати на землю, а з її носа текла кров. Марк встиг її підхопити до того, як Єва гепнулась на землю.
- Все гаразд, у тебе вийшло, - сказав він, а тоді щось прошептав і провідниця відчула, як її тіло наповняється енергією. "Дякую за вогонь", - звернулась вона до Алекса, а у відповідь відчула, як потеплів її кулон. Марк допоміг Єві піднятись і цього разу дівчина з легкістю подолала бар'єр. Марка відкинуло назад.
- Дивно, — сказав він, потираючи потилицю, - чому мене не пропускає?
- Не знаю. В мене таке дивне відчуття всередині. Наче дежавю. Мені здається, що я тут була. Це ніби мій втрачений дім. Важко пояснити.
- Може, тому, що ти вже тут була?
- Але ж це сни!
- Ти провідник, а серед них майже всі — сновиди, а це означає, що іноді вони можуть керувати своїми снами та навіть створювати цілі паралельніі світи.
- То я не одна?
- Ні, але нитки життя тих, хто описаний в пророцтві, повинні бути тісно переплетені. - на деякий час Єва замислилась.
- Тобто це близькі люди?
- Не завжди. І не в усіх пророцтвах. Є ідеї, як мені потрапити всередину? - кілька секунд дівчина мовчала, а тоді підійшла до Марка і взяла його за руку. Він здивувався, але нічого не сказав, мовчки слідуючи за нею. Єва відчула, як її кулон похолов, але вирішила поки це ігнорувати. Цього разу дівчина пройшла крізь бар'єр без перешкод, а Марк відчув щось схоже на те, коли ти намагаєшся пройти через стіну, але ця стіна повністю проходить крізь твоє тіло, наче у привида.
- Відчуття не з приємних, — сказав хлопець і вони попрямували до замку. Підійшовши до масивних дубових дверей без будь-яких натяків на те, що вони можуть відчинитись, ніхто не здивувався. Темний почав роззиратись довкола, ніби щось шукаючи.
- Що ти шукаєш?
- Щось схоже на жертовний камінь чи жертовну посудину. Ось де вона, — сказав він через хвилину, вказавши на невеличкий горщечок біля дверей, який виглядав зовсім непомітним на їхньому фоні. Марк щось прошептав і прямо з повітря з'явився невеличкий складний ніж. Хлопець різнув ним по руці, а потім поставив її над посудиною так, аби кров, яка почала з неї стікати, стікала всередину. Нічого не трапилось. В посудини наче також був якийсь бар'єр, адже кров навіть не дотікала до місця призначення, стікаючи по невидимому щиту.
- Єво, — сказав він, — я розумію, що не в праві просити, але...
- Марку, ти чітко пам'ятаєш слова пророцтва?
- Про що ти?
- Я про те, що кров повинен пролити двійник. Нам слід повертатись на Землю і шукати усі частинки пророцтва.
- Так, знаю, знаю, авжеж. Просто... Відчуваю її душу, відчуваю її запах, але не можу ні торкнутись, ні побачити. Це зводить мене з розуму. Вибач. Повертаємось. Ти поки не можеш телепортуватись, тож дай мені руку.
- Все гаразд, — відповіла Єва, — я все розумію, — вона легко всміхнулась і вклала свою долоню в простягнуту долоню Смерті.
- Вибач, — сказав Марк, вколовши дівчину кінчиком ножа в палець і швидко піднісши його над горщечком. Все трапилось, як і минулого разу, а розлючена Єва відійшла від засмученого Темного на кілька метрів.
- Придурок, — сказала вона і попрямувала шукати портал. В цей момент неочікувано, як і до того, розпочалась сильна злива, проте дощ не проходив крізь бар'єр і тут залишалось сухо.
- Єво! Стривай! Ти не зможеш потрапити назад. Ти змокнеш і можеш заблукати. А ще тут гори та дуже слизько — аргументи Ангела змусили дівчину зупинитись і розвернутись всім корпусом до Марка.
- Вибач, але я мусив спробувати. Для мене це дуже важливо. Не злись.
- Та йди ти, — сказала провідниця, з обережністю приймаючи руку хлопця. Цього разу вона була готова вирвати її в будь-яку мить, проте Марк справді більше не збирався робити нічого поганого. Єва знову відчула, як її притягує до Марка, але цього разу з меншою силою, аніж вперше. Кілька секунд - і вони опинились в кімнаті дівчини. Вона відпустила руку хлопця і відступила від нього на кілька кроків, а Марк зрозумів, що його ще не пробачили. Він досить давно не відчував провини, а вона змушувала почуватись некомфортно. Єва вийшла з кімнати та спустилась у вітальню, за нею рушив  Марк. Дівчина зовсім не очікувала побачити внизу Мілу, яка сиділа на дивані разом з Майклом, якого та зовсім на дух не переносила. Алекс також відреагував на друга зміною температури Євиного кулону, який відразу нагрівся
— Єво! Марк! Ви повернулись! - Ада підбігла до новоприбулих та обняла кожного по черзі.
- Дивись, що в мене є для тебе, — сказав Марк, витягши з кишені якийсь маленький згорток.
- Це добрива? - зацікавилась дівчинка.
- Звісно.
- Але ж зараз не північ.
- Ними можна підживлювати квітку вдень, — посміхнувся він, а мала побігла на вулицю.
- Щось дізнались? - запитала Міла, а Майкл та Марк кивнули одне одному, звично вітаючись і показуючи цим свою повагу одне до одного.
- Так, але не так багато, як хотілось би, — відповіла Єва, — хоча завдяки нашому поважному містеру Смерті, — дівчина грізно глянула на Марка, — ми знаємо, що я точно не двійник.
- Двійник? - зацікавився Майкл.
- О, так, ти не бачив пророцтва, драконе, — сказав Марк і витяг з іншої кишені згорток з пророцтвом та простягнув його Майклу.
- Що ще ви дізнались?
- Як мінімум те, що досить легко протягнути з собою когось із вас крізь бар'єр. Проте без мене пройти крізь нього не можливо.
- Та і відчуття не з найприємніших, — зауважив Марк.
- В тебе були кращі ідеї?
- Та досить злитись!
- Єво, — звернувся до дівчини Майкл, — а ти можеш передати Алексу... мої вибачення?
- Він тебе чує і не злиться, — відповіла Єва, навіть не питаючи в хлопця. "Звідки ти знаєш?" - запитав Алекс. "Жіноча інтуїція. А ще ти нагрів кулон" - відповіла вона. "Це не навмисно", - засміявся хлопець в Євиній голові.
- Поки не розумію, як це працює, але гадаю, що нам слід швидше витягти мого друга з твоєї грудної клітки.
- Є якісь ідеї? - запитала Єва.
- Є одна, — одночасно сказав Майкл разом голосом Алекса в голові дівчини.