Мій дивовижний кіт

Розділ 14. Прогулянка в лісі

Добрий день, я прийшла, давно не бачились, не здивуюсь якщо ви мене забули 😭, але от я й прийшла. Мда, виклала останню главу 19 грудня, майже місяць пройшов. І оскільки деякі питались коли прода, то це дало мотивацію, дякую 😊.

Листочки дерев шаруділи одне об одного, від поривистиго вітру, що подеколи й зривав їх. Біловолоса дівчина стояла посеред лісу і щось чекала. Чи когось? От вже помітивши ту людину, почала махати рукою, а потім накинулась з обіймами на Марінет.

— Я вже думала ти не прийдеш! — майже плачучи говорила Мілла(ви ж про неї не забули?).

— Полегше, бо скоро так залишишся без подруги. — обійми послабились.

— Що ж, ходімо. — Її голос вже був веселим, не те, що декілька секунд тому. Мілла відірвалась вона від обіймів і пішла углиб лісу, насильно беручи за руку подругу. І звідки в такої тендітної милої дівчини стільки сили?

Вас може зацікавити що ж заставило двох юних дівчат піти до лісу. Що ж розкажу вам, що відбулось в п'ятницю після останнього уроку в кабінеті зіллєваріння.

— Ура! Нарешті закінчили чергувати! — витерла піт з лоба Мілла і кинула мітлу у комору.

— Угу. — сказала Марінет. — Залишилось лиш поскладати інгредієнти для зілль на місце.

— Я сама! А ти порівняй парти. — сказала білява дівчина. От вже всі колбочки вона поставила на полички, залишилась тільки одна з рідиною дуже яскравого зеленого кольору. Її треба було поставити на верхню полицю, до якої було дуже тяжко дотягнутись низькорослій Міллі, яка вставши навшпиньки поставила її. Та не дуже надійно, бо вмить та похитнулася і вже летіла до землі. — Ніііііііііііі! — кричала біловолоса, як в голівудських фільмах, тягнучи руку, щоб вхопити її, та не вийшло. Колбочка встигла перекрутитись декілька разів, поки її не зловила Марінет в перевернотому догори дном вигляді.

— Фух, — видихнула вона, — Встигла.

Але без трагедії не обійшлось, пробка була трохи замаленька, тому вилетіла після удару ємкості об руку. Тому рідина вся вилилась по щойно вимитій до блиску підлозі.

— Мілла, — прогарчала Марінет, бо сама мила підлогу — якого милого(!), ти полізла сама ставити колбочки на місце! Якщо не ти, все би обійшлося! — гарчала досі вона, а її злісний погляд діяв, як погляд Медузи Горгони — людина кам'яніла. Здавалось, якщо скажеш хоч слово не так, то це буде твоє останнє слово.