З уст живих

Розділ 19: Підгорівший омлет

- О, то бібліотека близько біля Явь.- замітила я.
- Агась- згодилась Даїра і повернула назад собі ноутбук.
Видно, слова були по старословянській, тому ми змогли зрозуміти текст, бо цю мову ми знаємо з народження.
- А як ми з Києва в Богуслав добиратися будемо?- спитав Тео.
- Машинами. У нас в Явь є перевізники, знайомі і деякі неоязичники, які знають про нас.- сказав Асі.
- Круто. Але й справді, у Явь на нас можуть напасти... все ж таки на мене з Домініком напав один монстр у світі людей і тіні теж...- сказала я.
- Дитинко, це наша територія і тут наші правила.- божевільно усміхнулася Даїра.- І ти зараз сидиш за одним столом з найкращими із найкращих.
- Знаєш, чому багато хто не стає справжнім іморталісом?- перевів на мене погляд Домінік.- Тому що тільки ми можем вбити богів і у нас не вичерпна сила. Тому нам і зробили такий "відбір", бо якщо нас було б багато,  ми могли б знищити богів.. І нами захоплюються- тими -хто дойшов і досягнув безсмерття, тому що це змогли лиш десятеро.
- Ясно...
Все ж таки за цим столом сиділи ті хто пройшов цей "турнір" і досягнув безмежної сили, і життя.
- А ти Даїр... ти справжній іморталіс?- спитала я у дівчини.
Всі затихли. Якщо перед нашими словами хтось дув, хрумтів, ковтав, різав їду, скрипів приборами.... так зараз ніхто не рухався..
- Я? Я не пам'ятаю ким я була.. тому все, що я про себе я знаю лиш здогадки і факти...- сказала Даїра- але думаю, що я померла ще відкритим іморталісом... як ви.
- Ну що ж... дякую за сніданок!Я не буду суп.- звалив Домінік у кухню, щоб помити за собою тарілку. Ніби він  втікав від цієї напруженої атмосфери.
- Стопе, мав б бути ж борщ...!- сказав Іларіон, гупнувши кулаком по столі.
- Хе Хе мені там деякі закони потрібно розглянути... Шені, накладеш нашим хлопчикам?- усміхнулася Даїра, поставивши ноут собі під паху і наблизившись до дверей, які вели у зал з деревом.
-  Ах, ти ж мразота...- встав із-за стола син місяця.
- Я вас теж люблю.- побігла біловолоса.
- Добре...  тоді вирушаємо о дев'ятій. Якраз я з Мареєм збігаємо у готель за нашою формою.- сказав Іларіон, сівши за стіл.- тому що ми не маємо рун із "камерами сховку" як інші.
-  Тому що ви напівбоги?- здогадалася я, бо руни мали тільки іморталіси.
- Ага... тільки трошки інші....- встав Марей і поніс мити за собою тарілку.
- А можна прогулятися містом?- спитав Тео подивившись на Шені.
-  Питайся Домініка. Але Мітсукі зараз не в хорошому стані, тому їй краще не довго находитись у місці де царює темна енергія.
- А цей будинок? Він ж у місті мороку як і ми.- підхопила ініціативу я.
- Так, але тут жив лиш Домінік і то не цілий час, тому тут її мало, і сам особняк за містом. Та й зараз тут 6 дітей світла, тому ваша енергія "ділиться"- сказала вона.
- Але можна трошки!! Ми трохи прогуляємося!!-  попробувала ще раз я.
- Блін, вас тут не мало б бути якщо б не та дочка життя.- встала з-за стола брюнетка.
Марей приніс глубокі тарілки для супу і поклав на ті місця де сиділи представники чоловічої статі,  Домінік приніс каструлю із черпаком і поставив на стіл, щоб Шені розлила суп, голодним дітям.
- Домі!!! Будь ласочка, можна ми прогуляємося по місту?!- почала я тягати хлопця за руку, а той відійшов від стола.
- Відколи ти мене так почала називати?? Що важко повністю моє ім'я виговорювати??- підняв руку хлопець, щоб я її не дістала.
- Ну будь ласочкааа!!
- Ми коли направимося з міста до ліфту, то прогуляємося містом по "червоній доріжці"- хотів відбитися син смерті.
- Але це тільки генерали і ваші загони пройдуться публічно, ви ж нас у свої ряди не запишите.- здогадався син води
- Ось чому ви такі розумні а? Тому й Даїра вирішила розказати вам про себе? Вона цього ніколи зразу не робила..
- Тому що ми розумніші за тебе і можемо дізнатися звідки вона , хто, і чому така.- хитро усміхнулась я і отримала у відповідь смертельний погляд холодних рубінових очей.
-  Добре, я маю ще трохи часу позирити телевізор до 7 години. -  змирився син смерті.
- Домінік, а ти будеш іти у будинок правительства?- спитала Шені.
- Махав я  туди пертися, самі обійдуться.
- Але ти ж генерал- армії! Домінік ти тут найголовніший!
- Скоро ти теж дослужишся.
- Але ти маєш пос....
-  Тш- він закрив їй рот рукою.
- Ал...
- Тшш. Я зрікся всього. Бути головним лишній геморой.
- Ти б краще свого лексикону зрікся.- пробурчала вона і відсунула його руку.
- Зречусь, коли здохну.- почволав він у халатику і в тапочках, попиваючи зелений чай.
- Найрозумніші - найдивніші.- зітхнула брюнетка.
- Так хлопче, нам потрібно за формою.- сказав Марей, який витирав руки тряпкою.
- Ага...заберем речі і сюди? Чи зустрічаємося в іншому місці?- подивився Іларіон на Шені, доїдаючи суп.
- Зробіть те, що задумували, приходьте сюди і спитайте, що робити у головних.-  відповіла дочка грози.- А то потім я ще буду винна.
- Асі, ти тут  лишаєшся?- спитав Марей, сівши за стіл і присунувши до себе тарілку супу.
- Ага...До речі Мітсукі... що до нашої зустрічі, слів, карточки....ВСЕ було підстроєно...чесно. Всі ваші дії, потрібні діалоги. Те що я дозволив Тео забрати у себе карточку, ваше покарання, я звісно не все знаю, але де був я залучений- все було грою.
Я за всі прожиті роки ще не здогадався, як вона може складати настільки продумані плани, і щоб все виповнилось так як вона задумувала.
Цікаво... а Домінік теж грав?.... Хоча....тоді Оля сказала для чого він забирав мене з Тео якщо є для цього спеціальна група... і нащо йому здались саме ми? Скоріше за все.... він теж  був у цьому величезному плані... і зруйнувався він простим укусом...
- Такі ці генії.- зітхнув Іларіон. - Хоча вона така завжди була і завжди повторювала фразу:
- Довіряй мені.- закінчив Марей.
- І Домінік теж звжди її каже, коли є вибір...- сказала я, подивившись на чотирьох генералів.
- Тому що життя і смерть - одне ціле.- відповіла Шендєн.-  Тільки Даїру тягне щось інше ... те що дає їй  робити всіх своїми маріонетками...так вона й створила підпори цьому світу.