З уст живих

Розділ 18: Смак сліз

Я спати не хотіла, звісно вирубилась два рази, то про який сон мова?
Одним словом, вбивши Тео і сховавши останки його, і пальми , я пішла блукати будинком.
Побродивши 10 хвилин, я знайшла кімнату з плазмою, але було одне спиртове "але" - не дивані валявся Домінік. Довго не думаючи я  посунула його і, накрившись його ковдрою, я почала зирити телевізор.
Передачі були тут цікаві, окремий канал з хорором, детективами, романтикою, і всі актори мали чорне волосся, а деякі русі - видно смертні.
Ну та, ми ж у місті Мороку
Даїра принесла мені склянку гарячого шоколаду і пачку зефірок, бо вона побачила мій погляд, що якщо вона до мене домахається за те, що я не сплю і сиджу у ногах алкоголіка, який кривився від того, що світився телевізор, у моєму теперішньому  стані, вона вилитить із цьої кімнати.
Потім привалив Тео із пачкою льоду, яку тримав біля  розбитої губи. (Не питайте як я це зробила)
І справді, після тих подій зі мною почалось щось відбуватись....
Зї'вши всю принесену рабом їжу,
я пішла з іншої вітальні ще поблукати по домі сина смерті.
Тео видно забив на мене, і сів теж дивитися  телевізор.  Я піднялася на третій поверх. Тут були лиш спальні кімнати, як готель.
На другому поверсі була та вітальня з плазмою, ігрова кімната іще якісь інші приміщення, але вони були закриті.
На першому поверсі була кухня із конференц залом, бібліотека і  кімната із білярдом. Саме дивна суміш. Видно, коли хтось офіційний приходив у дім до Домініка, він вів його у ту сувору вітальню, потім - у бібліотеку показати книжки і історичні документи, а потім - на келих пограти у більярд. А іще десь тут був вхід у погріб  з вином, але я його не знайшла.
Забрівши у бібліотеку, від якої мене скоро буде нудити, я побачила реально велику сімейну  бібліотеку. Вона була як сам будинок - трьох поверхова. Стриманого стилю. Високі дерев'яні шафи піднімалися вверх до стелі, а їх сполучали прикрасні дерев'яні сходи.
По середині кімнати книг, був великий чорний рояль, на якому стояла пачка паперів.
Підійшовши до нього, я взяла подивитися що там було.То були старі ноти. І їхня назва була по старослов'янськи, тому я змогла прочитати : " На смерть Лаури"
Знайома назва...здається вона належала якомусь віршу...
Я сіла за рояль.
Деякі ноти я знала, але щось мене потягнуло натиснути на клавішу, і зробивши це, я почула прикрасний високий звук.
Ну, і як всі діти, я почала телебонькати на інструменті какофонію звуків.
На гул прийшла Даїра і побачила мене, як я била по клавішах. Тут вона не втрималась і відігнала мене від роялю сказавши, що я ламаю інструмент, який і так ледве дихає, бо йому 100 років. Я показала їй язик за що получила пачкою паперів в затилок, бо я повернулася після цього пафосного прийому.
Одним словом, якщо хочете залишитися цілими, не гримайте по роялю із всієї дурі як я.
Шість годин пройшло весело. А саме цікаве, що Домінік не проснувся, через наші викрики і битви сухим сніданком ( був один конфлікт, як краще молоко лити у мюслі)
Потім, ми знайшли пермаментні маркери... оооо і почалось.
Знайшовши слушну жертву, ми повільно троє наблизились до неї.
Нічого не очікуючи, мирно сплячий Домінік, лежав на дивані, як над ним повисло три чорних відкритих маркера.
Звісно, перед тим була ще битва подушками, тому що ми не могли вибрати, що будемо малювати на Домініку, але знайшовши компроміс, всі три сторони об'єдналися і пішли в атаку.
Тео малював чорні цятки, Даїра акуратно і реалістично моноброву, добре, що син смерті був брюнетом.
А я малювала йому маркером стрілки і французькі вуса. Ну а що? Все ж таки він наполовину француз.
Побачивши наше творіння, ми дали одне одному п'ять. І сіли придумувати план втечі, коли Домінік проснеться.
Потім, вимотавшись, я заснула на колінах у Тео, а той прислонився до низу дивану, на якому спав Домінік.
Видно, Даїра не потребувала сну, тому що вона не вела себе, як стомлений черв'як. Але мене все ж таки зацікавило, як вона може вживати напої, якщо вона душа, і чому вона така матеріальна.. ну та, у неї є то лікарство, але не думаю, що воно могло б створити шкіру. А якщо вона має фізичне тіло? Так чому тоді вона називає себе душею і мертвою?
Коли ти думаєш, що розгадав одну загадку, на тебе напливає ще більше і більше питань, як піранії на кров.