Паралельні Світи

16

- Що? - ось тут я не приховувала подиву.

- Ти справді повірила, що вибрана? Шкода,звісно, але то я обирала куди, навіщо і коли ти відправишся. Ти - ніхто.

- Яка твоя мета? Чого хочеш? Хто ти, Елеонор?

- Твій батько такий бовдур. Він повірив, що ми у великій небезпеці. Повірив у магію і задля тебе пожертвував собою. Знаєш, любов робить страшні речі. 

- Не смій так про батька.

- Ну вибач, що зачіпила твої почуття. - ядовитість так і ллється - Так от, перший, хто міг тебе урятувати - пропав безвісти. Так сказали у новинах? - смішно. Пізніше підкупити всіх, котрі знали про тебе і книгу - ти дізналась. Вони ж всі вірили мені, вірили, що ми під загрозою смерті. Це й посіяло в їхньому серці ненависть до тебе. Щоправда, твоя втеча і подорож до батька не були у моєму плані, та це не завадить мені зробити те, що треба.

- Навіщо тобі я?

- Ти ніколи не була моїм бажанням, любонько. Не я хотіла тебе, а батько. Мені ж слід було втертись у довіру. Частина сили передалась тобі, я послабла. Довелось відкласти подалі мрію про владу. Та потім я подумала - коли тобі виповниться 16, сили, якими володієш будуть непереможні. То ж зараз я не тільки заберу своє, а й посилю.  

- Кажеш, ти  і є книга? Кажеш, сили непереможні? А що якщо я твоє джерело могутності перекрию? Що якщо книгою тепер керую я? Бачу, страх уже скував  тіло, та скоро його паралізує твоя кончина. 

Шум, світло, енергія і відчайдушні крики - усе, що супроводжувало велику перемогу. Летесія Вотерс змогла укласти угоду із силою і розумом. А книга розкололась на дві частини. Слід лише з'єднати і все почнеться спочатку, та вони так добре сховані, що ніхто не знайде. Як і могилу Елеонор Вотерс , що пропала безвісти. Чи змушена пропасти?