З уст живих

Розділ 4: За 200

Повітря було холодним, а навкруги нас були хмари, ми були як у тумані. Ні землі, ні неба не було видно, тільки сіризна.
Ми по троху  набирали швидкість.
Домінік сів по зручніше, склавши ноги.
- А чому літак впав?- спитала Шендєн.
- Монстр ув'язався за нами ще з Токіо.
- Бакенеко? І як ти з ним "вийшов поговорити"?- спитала я.
- Двоє на одного. Не чесно.
- Кажи!-  в унісон сказали ми з Шендєн.
- Пам'ятаєш того жирного чувака?? Який сидів біля мене.
- І ти кривився, бо від нього несло потом. Так, пам'ятаю.
- Ну так ось. Ти ж замітила, що у нього були дивні шрами на ногах?
- Та.
- Я теж це замітив. Ну і спитався: "Як ся маєш?"Ну й він мене проігнорував. Я спитав чому у нього шрами. Він теж не відповів.  А через те, що його щоки були великими не можна було сказати чи він спить, чи у суспільстві.
- І ти його розбудив?- спитала Шені.
-  Ні, я забив.
- І до чого це все???-не витримала я.
- До того, що потім я пішов у туалет по-виклику. І коли вийшов, і підійшов до наших місць, побачив, що він закручував на тобі якийсь шарф з ієрогліфами.
- Ну, можливо, я йому сподобалась і він захотів подарувати мені шарфик.
- Суть в тому, що у того хлопця виросла чорна шерсть, із заду пробивався хвіст, вуха набули трикутної форми. А очі збільшились, білки пожовтіли, і зіниці звужились. Одним словом не повна трансформація у кота.
- Одним словом: Жах,-виправила Шені.
- І що далі?-спитала я.
- А далі я сказав: давай поговорим і ми полетіли у небеса..
- А як двигун-то вибухнув?
- Ну, котяра зразу ж вибив у мене косу і вона полетіла у двигун. Бо я розслабився, подумавши, що він не може матеморфозувати  на повну.
- Ти його вбив?
- Не знаю чи він вижив після падіння з такої висоти.
- А ти як тоді назад заліз??
- Відштовхнувся від тушки цього... Ба.... Бекнреко? Бакенеко. - виправився сам Домінік.
- Але ж була потрібна сила не притаманна простій людині.
- А хто сказав, що я простий? - усміхнувся опікун.
- Все у загадках як завжди.
Але потім я згадала, що Домінік зміг відкинути таку махіну одним ударом ноги. І зламав її тільки тоді,  коли зупиняв літак. Значить надлюдська сила притаманна іморталісам.
- Нам розказували, що Бакенеко може з'їсти свого господаря і перетворитися на нього, тобто, ті шрами були від зубів цього монстра.
Бо його проковтнули.- закінчила я.
- Я й сам дивуюсь як той кіт не вдавився, судячи з габаритів того мужика.
- Домінік, головне вірити.- сказала Шенв.
Хлопець у відповідь засміявся, справжнім чоловічим сміхом. А не якимись задишками, хрипіням і піснями тюленя.
- Звісно це закон нашого світу. Але те, що кіт вірив, що він його проковтне...
Хлопець не переставав сміятись. Страх, який легенько закрався мені в душу після побаченного зник. Все добре, якщо ти можеш сміятися.
І уявивши, як кіт трудиться, проковтуючи нашого сусіда, я й сама не сховала усмішки. Але те що цей чоловік помер..... і ті четверо нещасних, які попалися під кігті монстра.... знову вернули мені страх перед смертю.
- Мітсукі, ти побачила сьогодні.... багато чого поганого... і ти будеш бачити кожен день з іще більшою порцією, поки ми не прибудемо у безпечне місце. Тому я тобі скажу одне.- промовив Домінік.- Так мало статись, і ми нічого не вдіємо. Повертати життя майже не реально, а якщо  й можливо, то потрібно сили не одного бога, щоб зробити таке. 
- Але ти міг б дати їм ту воду і вони могли регенерувати.- сказала я.
- Якщо людина не вірить, що таке існує, то вона й не  побачить це. Кожна людина вірить в те, що хоче, або знає. Якщо ти їй сказав, що ти це відчуваєш, то вона й повірить в це і то для неї буде правдою, поки ти не роскажеш, що то брехня. - промовила Шендєн.
- Тобто ця ідея б не подіяла , бо вони не вірять і не знають про те, шо це існує. - пояснив Домінік
- Але якщо люди вірять, що боги не існують, то вони й не мали б існувати.- промовила я.
- Ну так я й розказував, що це й причина чому є імтраліси.
- Точно...
Ми поступово набирали швидкість, тому тепер ми приблизно їхали , як гоночна машина, на трасі . Мене чуть не здувало, але я трималася за кусочки димку, уявляючи, що це поручні.
Я пригнулася ближче до хмарки, щоб не відірвати собі руки або голову із такою швидкістю.
Вітер був ой дужеее холодний. А я у футболці і шортах! Це нереально жорстоко.
Домінік побачивши або зрозумівши, що я здохну від переохолодження, сказав щось Шені я не почула що саме, іза вітру.
Хмарка ніби збільшилася.
- МІТСУКІ, УЯВИ ЩО ТИ ЛЯГАЄШ У КОРОБОЧКУ, АБО СКРИНЬКУ, ДЕ ТЕПЛО!- прогорлав опікун.
Жах. Тепер я маю уявляти, що я або якась річ, або тваринка із зоомагазину, яку хочуть запхати у  просту коробку.
Я спробувала включити свою фантазію . І різко опинилася у хмарі.
У ній було тепло, трохи погрімувало, й пахло озоном. Було приємно й комфортно.
Я повернула голову і побачила самовдоволену морду Домініка.
- Привітики.
Від нього пахло нотками вина, підгорівшим двигуном, свіжою землею і легеньким ароматом французьких духів.
Його рубінові очі дивилися на мене, а усмішка давала цьому погляду тепла.
Я закрила рукою йому лице і відштовхнула від себе.
- Ей Ей я ж нічого поганого не зробив!
- Ти смердиш боги знають чим!! Ти що квасив після того,  як ми розбились?!?
- Він завжди п'є вино, тут ні чим не зарадиш.- зітхнула Шендєн
-  До речі Шені, а навіщо ці рукавички ?- відстала я від Домініка.
- Для того, щоб не заразитися, або не обпектись.- відповів голос із хмари
- Тобто?
- Оййй це дуже заплутана історія. Але одним словом: діти богів і самі боги поділяються на 2  групи. Перша група Світла, тобто про певну силу, яку представляє бог, люди думали позитивно.
- Наприклад якщо  люди вірили, що весна приносить нове життя, добро, молодість, радість, тобто все позитивне. То бог, чия сила зв'язана з весною, і його діти, автоматично отримають позитивні думки людей і є расою Світла.- пояснив більш доступніше Домінік.
Він лежав на спині, склавши руки під голову, в якості подушки і витріщився  у димчасту стелю.
- І друга: раса Темряви. Це ті боги і їхні діти,  які приймають темну енергію.
- Тобто, якщо зима це те, що вбиває рослини, холод і несе смерть,  люди думають, що це оййй дуже погана пора року. То автоматом боги і діти їхні, які зв'язані із зимою....- що раз пояснив на хлопський розум Домінік .
- Стають расою Темряви- закінчила я.-І вони ворогують так?? Тому що зло і добро вічно боряться один проти одного.
- Бо так думають люди, тому підсвідомо ми так і робим. Тому що всі в персонажі уяви людей, залежать від них, навіть подумки керуються ними.- зітхнула Шендєн.
-  Але ти дитя 21 століття, тому ти не бачила війни, які йшли проти цих двох груп. Ти народилася коли настав мир. Але зараз, як бачиш, є інша проблема.- пояснив хлопець.
- Що діти богів і самі боги кудась діваються.
- Точніше їх викрадають.Або ще дещо...- виправив мене Домінік. - одним словом спокійне життя, занадто нудне. А нам треба адреналінчику.- усміхнувся опікун.
- Ти ідіот, який не хоче мирно жити..- промовила Шені.
- Ви  сказали, що я із раси Світла..- вела далі я.
- Та бо у тебе не чорне волосся, а каштанове.
- Тобто? Що так легко взнати по кольору волосся з якої ти групи?
- Та. І волосся ми не можемо перемалювати бо фарба зразу змиється.Тому якщо ти блонд, шатен, русий, то ти Із 1 групи.
- А якщо брюнет то із 2.- закінчила Шені.
- То ти Домінік їх раси Темряви?
- Так важко здогадатись?? Так, я один із них як і Шені. Тому нам неможна мати прямий контакт із расою Світла.
- Чому ж??
- Бо темна і світла енергія не може перетинатися, принаймі таких випадків не було, що від простого поцілунку, між Світлим і Темним , двоє вижили. Або простого дай п'ять без опіків двох сторін.-задумався Домінік.
- Ці пари як Ромео і Джульєта. Вони не зможуть бути разом, хіба що після смерті.- пояснила Шені.
- Це так сумно..
- Ну, зате, ми винийшли рукавички, які не дають нам залишати після доторку свою темну енергію, або світлу. Тому наше життя стало набагато легшим. А то ми б не могли і в одній кімнаті бути. А я не міг тебе гладити, або брати за руку, як опікун.
- Але ти ж поцілував мене у чоло!
- Бо тоді ти була не справжнім іморталісом, як смертна, тільки від твоєї уяви, ніхто б не існував, тобто персонажі із твого світу не були реальними як ми. Це можуть тільки смертні. А щоб відкрити іморталіса треба прямий контакт.
- Оооо і знову ця складність.
- О Мітсукі, як я тебе розумію.- відповіла на моє скиглення Шені.- я так само не могла довго в'їхати у цю ситуацію.
- Слава богам, я не одна.
- Що ж послухала  ще одну розповідь від Домініка, а тепер лягай спати. - сказав хлопець.
- Знову!!? Останній раз як я заснула ми падали на літаку! Тебе самого не можна залишати!
- У мене є Шені. - він показав на димок, який був як стіна.- Та я й сам хочу поспати. Тому добраніч.-із цими словами він закрив очі.
- Але я у літаку гарно поспала!
- Шені усипи її.
- Ти так сказав, ніби вона має вбити мене.
- Шені!- із закритими очима сказав опікун.
- О жерці .... солодких снів, Мітсукі. Тобі й правда треба відпочити і переварити все те, що ми розказали.
- Ал...але..... я....- мої віки почали наживатися свинцем. Дихання урівноважилось. Я засипала.
- Хай тебе вовк не з'їсть, Мітсукі.- сказав Домінік і я поринула у світ наркоманської фантазії.