Майже дорослі

Частина 2

- Хвилюєшся?
- Ні, я завжди спокійна- нервово поправляючи своє волосся сказала Белла
- Ну звісно, я зовсім забув про 'міс крижане серце'
- Ей, я тебе просила не називати мене так
- Ок проїхали. Ми йдем у нову школу і я тебе прошу давай хоч тут заробимо хорошу репутацію.
- Ти правий братику, давай покажемо цьому класу почуття стилю та моди
- Я думаю, люди за деякий час побачать наскільки ти розумна і навіть одяг цього не прикриє
- В мене сьогодні гарний настрій, тому тобі пощастило, що мої наманекюрені нігтики не опинились в твоїх очах. А тепер, рухайся. Ти ж не хочеш запізнитися?
- А можна просто йти і не спішити?
- Можна. Але не зараз, не тут і не зі мною.
- Ну ти і зануда
- Ходімо, містере 'звабливі оченятка'.
- Ееей у нас була домовленість
- Яку ти сам порушив. Уууу, хтось розізлився. Спробуй мене догнати.
- Ну ти сама напросилась - зірвавшись з місця, вони побігли по калюжах, а на дворі  й далі падав дощ....

                   **********

- Хух, ледь не спізнились - промовила задихаючись Белла
- Ну що, руки в ноги і заходимо!
Габріель відчинив двері і зайшой до класу. За його спиною йшла його сестра. 20 пар очей допитливо дивились на них. Весь клас був поділений на компанії, які не спілкувалися одне з одним. Белла відразу відчула на собі чийсь погляд і не помилилась. 5 дічат, які сиділи за останньою партою і 5 хлопців презирливо її оглядали. Потім вона помітила дівчину, яка сиділа за 3 партою зовсім одна, Белла підійшла і сіла до неї.
- Привіт
- Ну привіт
- Ти не проти щоб я сиділа біля тебе?
- Ні, звісно ні. Але чому саме я?
- Ти не ображайся, але всі сидять по компаніям, а ти сама. Але якщо ти проти, я може пересісти.
- Ні не потрібно. Ти мені сподобалась.
Дівчина, яка сиділа біля Белли привітно усміхнулась. Це була справжня та щира посмішка, яка нагадала їй мамину. Белла швидко відігнала від себе ці думки і продовжила розмову:
- Я, до речі, Белла, Белла Макдель, якщо тобі цікаво
- Я Олівія Арченс. І мені дійсно дуже приємно.

POV Габріель
Коли я зайшов у клас, мені він зразу не сподобався. Ні клас справді гарний. Великі вікна, квіти, непогані парти та досить великий годинник на стіні, але мої однокласники - це якийсь капець.
- Привіт. Ти новенький?
- А не видно?
- Я Лук'яна - промовила вона ніжним та дзвінким голосочком. Але очі видали її: вони іскрилися нетерплячістю та хтивістю, проте Лука їх шкидко придушила і глянуля на Габа з фальшивою цікавістю.
- Ну хелоу, я Габ
- Ооо Габріель, як я тебе давно не бачив, ходи я тобі щось розкажу.
Здивовано вигнувши брову Габ пішов за якимсь хлопцем, вибачившись перед Лукою.
- Ееем, ти хто?
- Я Дін. І я тебе перший раз бачу - спокійно сказав він.
- Тоді.... що це було?
- Ти мені ще дякую скажеш. Це не був, а була - Лук'яна Оловик. Не найкраща компанія.
- Чогооо вона нічо така
- Звісно вона гарна, але вміє крутити людьми. Ти ще не присвоївся. Вона зараз походить біля тебе, своїми лапками павутину сплете і всьо - ти здох.
Вони двоє голосно заржали.
Продзвенів дзвінок. Усі сіли за парти.
- Слухай, можна до тебе сісти?
- Ага
- І, до речі, називай мене Габ.
- Ок.
Так і почалася історія їхнього нового життя