Майже дорослі

Лише сильні люди плачуть

- Дощ, знову дощ. Чому так не може тривати вічно?-шепочучи сам до себе сказав Габріель
- Уууу братику, я і не знала що ти в душі дівчинка - голосно зареготала Белла
- Ну, я не винуватий, що тобі не подобається така погода
- А що в ній хорошого? Зачіска псується, черевички також...
- Я просто хочу пам'ятати ту ніч.
- Я теж за ними сумую - схлипуючи промовила Белла
Габ зірвався з місця, підбіг до сестри і міцно її обійняв:
- Не плач сонечко, я завжди буду поруч. Ми йдемо в нову школу і починаємо нове життя. Ну якщо хочеш, можеш зробити мені зачіску
- Уууу, я думала ти швидше пострижешся, ніж дозволиш мені доторкнутися до твого волосся - і вони разом голосно зареготали
- Тихіше, ти хочеш їх розбудити? - обличчя Белли стало серйозним, а в очах відбивалися страх та злість
- Ні, я піду збиратись - гримнувши дверима, вона закрилась у кімнаті і почала боротьбу з собою.
Тим часом Габ вирішив зробити сніданок: його улюблену локшину, яку колись сестричка висипала на його густе русяве волосся.
А зовнішність у Габа була неповторна: густе русяве та неслухняне волосся, карі очі, у яких можна було побачити як танцюють бісики, спортивне тіло і веснянки. Ви подумаєте: 'мрія кожної дівчини'- але ні, його не любили через те, що він був сиротою. На жаль, доля добре його потріпала, але як кажуть: 'те, що нас не вбиває- робить нас сильнішими'.
Ось кому справді важко - це Беллі. Вона була дуже вродлива. У неї були мамині зелені очі, але глибоко під її пустотливим поглядом видно маленьку безпорадну дівчинку, яка от-от зламається. Її розкішне, довге та густе волосся закривало набряклі від сліз очі. Але Белла ніколи не виявляє слабість при комусь.
Фігура у неї була надзвичайна: худі та довгі ноги, гарний прес та тендітні пальчики. А кожен свій крок, вона робила граційно та впевнено.