Життя та буття Ангела

Чи "демон"?

-І знову в мене в кабінеті, ти, і ніхто інший, Серафіма-сказала директор.
Так......
Знову...............

Був звичайний ранок. Урок Хімії:
-Хто зробив лабораторну
І тиша....
-І чому ж я не здивована??
Лише Серафіма підняла руку. Вона завжди все робила, і робила все правильно. Звичайно, її моднокласники могли просто все в неї списати. Але було два, но:
1.Вона ніколи не давала списувати;
2.Її ніхто ніколи не просив.
Це було вище їхньої гідності. Попросити щось у повної відмінниці, улюблениці вчителів, "ангела" як в зовнішності, так і в ділах. Це було вище їхніх сил. Хімія закінчилася, і як завжди у половини класу одиниці, ще половина витягла свої оцінки до "сім" і вище. І Серафіма, як завжди з дванадцяткою. Вона відчувала льдяно-сверлячі погляди у її сторону. Фізкультура. У школі є величезний зал для цого уроку. Але сьогодні тепло, одже вони на вулиці. Зараз у них біг на 10 хвилин навколо школи. Це нікого не бивувало, бо їхній вчитель, у минулому тренер олімпійських чемпіонів, звик до жорстоких тренувань. Більшість учнів користувалися моментом, що вчитель їх не бачить і повільно ходили безперервно розмовляючи. Серафіма одна чесно наматувала круги. І діло не в її чесності, і не в її любові до спорту. Вона боялась зупинитися. Зупинитися і почути позаду голоси однокласників.
-Ой, дивіться вона, ще має час зупинитися!
-Біжи звідси подалі, тобі тут не місце "Ангелоооочоок"
-Згинь "Дявол" по своїй волі, а то екзорцистів викличемо. Може хоч вони тебе здихаються.
Вона не хотіла це чути, бо не хотіла терпіти. Не хотіла терпіти насмішки, образи у її сторону. Бо вона знала що не витримає.
Велика перерва. Частіше за всього на цій перерві уся школа обідає, але Серафіма на цих перервах воліла б запертися у туалеті або бібліотеці в тиші подальше від того шуму і непорозумінь. Але частіше піднімається на дах і сідає за найдальший стіл. Тут всі галасували, але тут не було даху тому усі звуки розліталися по сторонам і губилися у небесній блакиті. Вона сиділа зі своїми думками собі, на минаючи обід, що зробила у себе у дома. Закінчивши, вона перевірила годинник«Чудово ще п'ять хвилин до уроку». І вона повільно пішла у напрямку кабінету Природознавства. Вона насолоджувалася моментом коли навкруги неї не було нікого з тих то міг навіть на неї погані емоції.
-Ууууу....подивитися це ж "Демон" з класу 9-Б,-,Серафіма знала цей голос,-може обернернешся, чи занадто високої про себе думки,-,вона не хотіла обертатися, бо знала чий це голос, вона прискорила свій шаг,-,гей ти куди це? А не закінчив з тобою розмову,-,вона вже бігла, що є сили, вона не хотіла знати того, чий це голос. Вона не хотіла вірити у те, що ті кроки були його, що він здоганяє. Вона могла сховатися у жіночому туалеті, але це було б занадто трусливо. Вона хотіла забігти у бібліотеку, вибачитись за шум і сховатися за полиця ми повних книжок. Ось коридор, ось поворот, ще трішки і вона буде у безпеці. Вона відчула сильну руку, що схватила їй на плече і примерла до стінки. Серафіма сильно вдарилася лопатками об погано пофарбовану стіну.
-Невже ти сподівалася втекти він мене, Серафімушка.
На неї дивилися яскраво-блакитні очі. Такі самі очі, як в неї. Але ці випромінювали не доброту і тепло, а холод і злість. На неї дивився монстр який тільки то і міг що псувати всім життя своїм характером і красою. На неї дивися її троюрідний брат.
-Нечую відповіді від тебе, дай мені свою відповідь. А "Дявол" ти чуєш мене?