5 Минут Самоубийства

Глава 1

Звичайний весняний день. Листя як завжди шелестіло на деревах, я йшла додому ні за думаю чи ні про що. Але мій друг Ларрі підбіг саме в той момент коли я слухала музику і саме в той момент мав за грати приспів.
- Привіт Джессіко я, надіюся я тебе не відволік?
- Блін Ларрі не підходи так різко. Серйозно того разу я, чуть не впала з моста через тебе.
- Як довго ти мені це будеш нагадувати?
- Все життя! - голосно сказала я і відвернулася, від нього на 90°.
- Ну вибач. Сотий раз. - на обличчі у брюнета появилася його фірменна усмішка.
- Що хотів кажи бистріше!
- Ти знаєш новенька в школі?
- Та вискочка?
- Вона не вискочка!
- Кажи бистріше я не маю часу. - Ну вона покликала всіх учнів на вечірку в честь її переходу в нову школу.
- І що?
- Як що? Ну якщо за хочеш прийти то в центрі на 19:00. Бувай.
Після, цих слів брюнет відвернувся, і пішов. А я, залишилася, сама з своїми думками.

Я прийшла додому мене там крім моєї дочки ніхто не чекав. Так я знаю це дивно звучить але це так. Мою доню звати Габі або Габріелла. Я її усиновила. Батьки алкаші а вона така няша мені стало жаль її і я взяла з собою. Все таки гроші це сила. Мої батьки це велика "шишка" у цьому місті. Тому.
Як тільки но я прийшла я побачила свою сестру близнючку. Її звати Маріанна. Ми з нею хоть і сестри але... Але холодок між нами є.
- Ооо хто є. Невже ваша викість дозволила прийти у ці скромні п'яти поверхові хороми? - з сарказмом сказала сестра
- Відчепись!
- Де тебе носило ці три дня?
- А тобі яке діло?
- Не забувай я старша сестра!
- Всього на 30 секунд!
Після цих слів ми підійшли одна до одної і почали дивитися одна на одну з ненавистю. Все так і залишилося якби не мама.
- Леді хіба вам не набридли ці сварьки? Ви ж сестри.
- Єдине що у нам спільне це те що ми ненавидемо твої моралі! - сказала Маріанна.
- Так! - підтримала її я.

- Габі! - з радістю сказала я.
- Як твої справи?
- Дякую. Добре! А як твій день пройшов?
І після цих слів ми з донюю пішли до неї в комнату.
Коли годинник пробив 18:00 я вийшла на колидор тому що в двері прозвучав пронизливий дзвінок. Як згодом всі дізналися це був Ларрі. Да я вирішила піти. Тому що не даремно у мене було прізвисько "Патімейкер". І кінець кінців рано чи пізно мені треба було показати своє нове плаття.Я була одягнена в зелене плаття, посередині був маленький зелений бантик, легкий макіяж і мої улюблені босоніжки.
- Ну що пішли...