Ну ось. Знову ранок. Знову понеділок. Знову школа. Тупі однокласники. Кріс. Джон. Ох, чорт. Як я не хочу йти туди. Тим більше через тиждень Ванесса не буде з нами вчитися. З такими негативними думками я відправилася в душ. Одягла блузку, чорну спідницю і мені захотілося надягти високі підбори. Ці туфлі мені колись купила мама. Вона знає, що я не любитель каблуків, але вона думає, що у кожної дівчини повинна бути хоча б одна пара каблуків. Я ніколи їх не носила їх, але сьогодні вирішила одягнути. Хмм. А вони виглядають нічого так. Тільки є питання. Чи зможу я на них ходити весь день? А чому б і ні?
- Привіт, тат! Привіт, Ден!
- Доброго ранку, донька. Сідай і їж, а то все охолодне. Ух ти, ти прекрасно виглядаєш!
- Дякую.
- І в правду добре виглядаєш, Дженні.
- Спасибі, Ден.
Ми швидко поснідали і пішли зі столу.
- Тату, як завжди все було дуже смачно, ми побігли, - сказала я.
- Папа, діти!
- Папа, тату! Ми тебе любимо, - сказала я, послала йому повітряний поцілунок і, прихопивши чорну шкіряну сумку, вийшла з дому.
- Я теж вас люблю.
Ми з Деном не поспішаючи пішли до школи.
- Доречі, як вечірка?
- Ох, краще не питай, що там було.
- Все так погано?
Я замовкла. Не знала, що сказати йому. Промовчати або сказати йому? Ні, краще я не буду говорити йому. Раптом з-за злості дурості ще наробить.
- Терпимо.
Поки ми йшли з Деном, ми як завжди то сміялися, то сварились. Як тільки ми прийшли, я побачила Ванессу.
- Привііііт!
- Привіт, Джен! - Як завжди, теплі обнімашкі.
- Привіт, Ден!
- Привіт, - відповів мій брат.
Як тільки ми зайшли в шкільний двір, всі косо подивилися на мене. Усе. Абсолютно все.
- Ванесса, а чому вони всі так косо дивляться на мене?
- Ти ж не думаєш, що вся школа вже в курсі про ту неправдиву інформацію?
- Від Кріса і Джона можна чекати всього.
Ми зайшли в клас. Знову цей косий погляд. І чому все на мене витріщаються? Вони мене бачити вперше, я не зрозумію?
- А ось і покорителька чоловічих сердець з'явилася, - крикнула Кріс.
- Ти про що? - Запитала я нерозуміючим поглядом.
- Як про що? Хіба не ти на вечірці спочатку переспала з Джоном, а потім з цим ... Як його .. Ну, з новеньким? Хіба не ти?
- Щ-що ти зараз сказала?
- Тільки не треба заперечувати, дорога моя. Всі вже в курсі.
- Всііііі?
- Да всі. А ми то думали така мила, тиха, скромна дівчина. Виявляється, це не так. Правильно кажуть, в тихому болоті чорти водяться. Так, Дженні, ти всіх нас здивувала. Та ти ще та шлюшка.
- Що ти взагалі несеш, Кріс? Взагалі, закрий свій брудний рот, повія. Дитинко, ось що я тобі скажу. Повія в нашій школі - це явно ти. Будуєш тут з себе розумну, безневинну дівчину. А сама вже майже з усіма хлопцями з нашої школи переспала. Так, і щоб ти знала. Я незаймана! Мені не соромно це говорити, тому що це показує вихованість дівчат! І я пишаюся, що я незаймана, а не з тих, яка дає все підряд!
- Воу, Воу, Воу! Браво, Хамфрі, браво, - вліз наша розмова Джон.
- А ти взагалі йди на**й! - Накричала на нього і дала ляпас.
- Так, хлопці, що за шум? Всі швидко сіли на свої місця. Урок почався.
Всі сіли за парту. Ох. Мені тільки тепер ця математика хвилює найменше. Так, стоп. Де Стайлс? Де Гаррі? Невже він проспав?
- Ванесса, ти бачила Гаррі?
- Ні. Він не прийшов?
- Можливо запізнився?
- Може бути. Напиши йому.
Я швидко набрала йому смс: «Ти де?». Відповіді не було. Пройшов перший урок. Другий. Третій. Останній. Але Гаррі все одно не з'явився. Я йому відправила купу смс, дзвонила купу разів. А він не відповідав. Чорт, що з ним трапилося?
Я все ж думаю про нього. Де він? ДЕ ВІН??! А можливо з ним шось трапилось?!.
Мій понеділок минув дуже погано, я все ж думала про Гаррі.
