Минуло трохи більше чотирьох тижнів. Напруга після шкільної історії вляглася, але не зникла - радше осіла десь глибше. Того вечора в домі було незвично шумно. Со Мін прийшла не сама - з Джу Хьон. Рюкзаки кинули біля сходів, кросівки - як завжди, не на місце. Покоївки накрили вечерю, але дівчата поїли швидко й зникли в кімнаті Со Мін, зачинивши двері майже одразу. У вітальні Юн Со й Мін Хо сиділи мовчки. Світло приглушене, на екрані - якийсь серіал, який вони обидва дивилися впівока. Юн Со гортав телефон, Мін Хо читав новини. Все виглядало спокійно. Надто спокійно. Через якийсь час вони пішли в спальню. Тиша, гати мертва. І саме тому слова з іншою кімнати було чути особливо чітко.
- Я тобі кажу, він реально дивився, - голос Джу Хьон. - Не "випадково", а от так.
- Усі дивляться, - фиркнула Со Мін. - Це ще нічого не значить.
- Ага, звісно. Ти просто робиш вигляд, що не помічаєш.
Коротка пауза. Потім сміх.
- Добре, - Со Мін видихнула. - Мені подобається один. Але я не збираюсь нічого робити.
- Ти брешеш, - одразу. - Ти завжди так кажеш.
Юн Со повільно підняв погляд від телефону. Мін Хо не зреагував зовні, але кутик його рота ледь сіпнувся.
- Він старший? - знову Джу Хьон.
- Всього на два роки, - відповіла Со Мін. - І він не ідіот. Це вже плюс.
- О, вау, стандарти ростуть.
- Не починай, - буркнула вона. - Краще скажи про свого. Того з баскетболу.
- Ні, він тупий, - категорично. - Але сука красивий такий.
Обидві зареготали. У спальні Мін Хо повільно відкинувся на спинку ліжка й глянув у стелю.
- Ми старі, - сказав він тихо.
- Ми просто чуємо забагато. - Юн Со криво усміхнувся.
За стінкою знову почулися голоси.
- Ти б пішла з ним на побачення? - спитала Джу Хьон.
- Можливо, - після паузи. - Але щоб тато не знав.
- Який з?
- Обидва, - засміялася дівчина.
Юн Со закрив очі на секунду. Мін Хо тихо видихнув крізь ніс, стримуючи сміх і щось значно складніше за нього.
- Вони ростуть, - сказав Юн Со вже серйозніше.
- Я знаю, - відповів Мін Хо. - Просто... не був готовий почути такі розмови їхні.
YOU ARE READING
Within Range 2
FanfictionДва роки тому Юн Со вистрілив у людину, щоб врятувати Хан Мін Хо. Це мало бути кінцем історії, а виявилося лише початком. Тепер стрілянина для нього звучить майже як музика, а код, що ламає чужі системи, нагадує дотик до пульсу небезпечного світу. А...
