Слідкуюча любов!

Як лунає моє серце..

Наступного ранку в офісі з'явилася незнайома дівчина з різким поглядом і бездоганним макіяжем. Це була Кім Лія — відома модель та, як виявилося, дівчина Чонґука. Вона увірвалася до його кабінету, навіть не постукавши, і зачинені двері не приховали підвищених голосів.
— Ти взагалі пам'ятаєш, що у тебе є я? — різко кинула Лія, її голос тремтів від образи. — У тебе завжди робота, зустрічі, дзвінки... А для мене часу немає.
— Ліє, я зайнятий, — відповів Чонґук холодно, намагаючись стримати роздратування. — Я не можу просто кинути все, бо ти так захотіла.
Слова луною відбивалися за стінами кабінету, і працівники в коридорі, хоча й робили вигляд, що працюють, прислухалися до кожного звуку. Атмосфера в офісі стала напруженою, наче повітря перед грозою.

— Ти поводишся так, ніби я для тебе ніхто! — Лія різко підвелася з крісла, її довгі сережки хитнулися від руху. — А ми скоро маємо одружитися!
Чонгук повільно підвів на неї погляд, у якому не було ні тепла, ні підтвердження її слів.
— Ми? — він сухо всміхнувся. — Ліє, це твої фантазії. Я такого не казав.
— Фантазії?! — голос Лії піднявся на півтону. — Наші батьки дружать, і це було вирішено ще до того, як ти став директором!
— Я не живу за чужими планами, — його тон став крижаним. — І якщо тобі хтось сказав, що я твій наречений, це явно не я.
Лія відступила на крок, але в її очах заіскрилася лють.
— У тебе є інша... так? — вона стиснула кулаки. — Я бачу, як ти дивишся на неї.
Чонгук нічого не відповів, але ця його мовчанка прозвучала гучніше за будь-які слова.

Лія, грюкнувши дверима, вийшла з кабінету, залишивши за собою шлейф дорогих парфумів і гіркий присмак сварки в повітрі. Її каблуки відлунювали по коридору, доки звук не зник за рогом.
Аде обережно постукала і, почувши коротке «заходь», ступила всередину.
Чонгук стояв біля невеликого барного столика в кутку кабінету, наливаючи собі у скляний бокал янтарну рідину. Його рухи були повільними, майже задумливими.
— Ви серйозно? — здивувалася Аде, підходячи ближче. — Робочий день тільки почався, а у вас стільки зустрічей...
— Сьогодні я не буду працювати, — перебив він її, не відводячи погляду від келиха. — Я їду додому.
Аде завмерла, не знаючи, як реагувати. Він виглядав не як холодний директор, а як людина, яку щось серйозно зачепило.

Коли Чонгук майже вийшов, Аде раптом вигукнула:
— Я звільняюся!
Він зупинився на порозі, повільно обернувся й повільними кроками підійшов до неї. Його темний погляд ковзнув по її обличчю, немов він намагався прочитати, чи вона справді серйозна.
— Що ти щойно сказала? — його голос був тихим, але в ньому вчувався ледь стриманий гнів.
Аде стиснула губи й відчула, як серце пришвидшило біг.
— Ти почув. Я більше не працюватиму на тебе.
Чонгук нахилився так близько, що вона відчула його подих.
— Думаєш, зможеш просто піти?
Її руки тремтіли, але вона не відвела погляду.
— Так. Бо я втомилася від цього... і від тебе.
Його очі спалахнули, але він усміхнувся кутиком губ.
— Подивимось, чи ти справді готова до цього, Аде.

Серце Аде шалено гупало, ніби ось-ось вистрибне з грудей. Чонгук розвернувся й пішов, залишивши її в повному ступорі.