Слідкуюча любов!

Як лунає моє серце..

Коли Аде вийшла з кабінету, відчинилися двері, і всередину впевнено зайшов високий чоловік у темно-синьому пальті. Його хода була легка, майже розважлива, але в очах — іскри того, хто завжди тримає ситуацію під контролем.

— Чонгук! — з посмішкою промовив він, розкриваючи руки. — Мій старий друг!

— Пак Флес... — Чонгук підняв брову, але в його голосі було більше втоми, ніж радості. — Ти знову тут, щоб розповісти про свої чергові романтичні катастрофи?

— Не перебільшуй, — Флес кинувся в крісло навпроти, зняв пальто й недбало закинув його на спинку. — Я ж не просто холостяк... Я — холостяк апокаліпсис. Мене неможливо загнати в шлюб навіть під прицілом.

Чонгук закотив очі.

— То чому ти сьогодні з'явився? — він підсунув йому чашку кави. — Не кажи, що знову потрібна порада, як уникнути весільної церемонії.

— Не зовсім, — Флес ковтнув кави й примружився. — Я бачив тут одну дівчину... в червоному пальті, з темним волоссям. Вона щойно виходила звідси.

Чонгук завмер.

— Це Аде.

— О, так її звати? — Флес хитро всміхнувся. — І чому ти виглядаєш так, наче хочеш мене викинути у вікно, друже?

Чув, ти вирішив оживити свій осінній номер журналу?

— Я вирішив, що нам потрібні фото, які не схожі на шаблонні картинки з банківських архівів, — відповів Чонгук, піднявши погляд. — І хто краще за тебе зможе передати цю атмосферу?

Флекс поставив свій величезний рюкзак на підлогу й вмостився на край столу, ігноруючи стриманий погляд секретарки за дверима.

— Атмосферу осені чи атмосферу любові? — підморгнув він. — Бо я, як відомо, спеціаліст з обох тем.

Чонгук скептично склав руки на грудях:
— Просто роби фото. І не фліртуй з моїм персоналом.

Флекс розсміявся, але в його очах уже загорівся вогник професійного інтересу.
— А як щодо новенької, яку я бачив у коридорі? Здається, вона щойно виходила з твого кабінету.

Чонгук зупинив його поглядом, холодним, але таким, що видавав приховану напругу:
— Не чіпай Аде.

Мін Аде затрималася в офісі довше за всіх. Годинник на стіні тихо відраховував хвилини після опівночі, а екран ноутбука світився останніми правками статті. Вона вирішила, що решту доробить удома, і швидко зібрала речі.
У коридорі панувала тиша, лише її кроки відлунювали по порожньому приміщенню. Вона вийшла на вулицю, і прохолодний нічний вітер одразу огорнув обличчя. Біля входу до компанії, немов із темряви, виринув Чонгук.
— Пізно закінчуєш, — його голос був тихим, але в ньому відчувалася непояснима настирливість.
Вона помітила, що він стоїть так, ніби чекав саме її. І згадала: він з'являється скрізь, де вона є. На нарадах, у студії, навіть у кафетерії. І тепер — опівночі, коли в офісі давно нікого немає.
Чонгук провів її поглядом, а вона відчула на собі той самий знайомий тиск, ніби він вивчає кожен її рух.