Сніжинки з гострими гранями

flutter 🕸️(pt2)

чому валіза така важка, я ж майже нічого не взяла — втомлено і з роздратованістю в голосі промовляю я
я майже зібралась. лишилось тільки перевірити документи і я готова. беру папку і витягаю біометричний паспорт. прогортую сторінки документу, запевняючись, що все в порядку і так само вчиняю з посадковим талоном
"тепер точно готова" - кажу сама собі і зі спокійною душею нарешті кутаюсь в ковдру, беручи телефон до рук й набираючи контакт. чуються гудки і за кілька секунд втомлений голос по той бік лінії.
-аало — сонно протягує він
-я тебе розбудила?
-ні ні, все в порядку. давай побалакаємо — не можу не підмітити, що голос звучить хрипло і низько
-завтра вже 31, уявляєш?) от скоро і 2021
-а ще це означає що за декілька десятків годин я зможу відчути твоє тепло і обійняти — жваво каже він і додає вже тихіше — не хочу гучного свята. тільки ти і я
-я згодна — усміхнено шепочу я —вже зібрала речі, перевірила документи, квитки. залишилось лише не проспати в аеропорт
-моя умнічка — це змушує мене усміхнутись.
виникає пауза і я заповнюю її звичними словами: «я кохаю тебе»
-і я тебе. кохана, лягай спатки. тобі рано вставати
-ти ж зустрінеш мене?
-звісно зустріну. солодких снів люба
-соолодких снів — протягую я, позіхаючи
***
промінчики сонця ласкаво лоскочуть моє обличчя і я морщусь від небажаного світла. хоча вже глибока осінь, ласкаве сонечко іноді показується з-за хмар щоб розбудити таких сонь як я
стоп. котра година?! я ж запізнююсь! ці думки миттю бадьорять мене і я вскочую з ліжка, скидаючи ковдру. поспіхом, я хапаю речі, приготовлені зі вчора і натягую на себе. ненавиджу холодні пори, треба носити так багато шарів одягу. а ще, теплі речі займають набагато більше місця у багажі. з цими думками я проводжу свою ранкову рутину і нарешті видихаю. годинник показує восьму годину сімнадцять хвилин. а значить час востаннє перевірити документи і виходити. я така схвильована. що ми будемо робити? як пройде наша перша зустріч? чи буде нам ніяково? від цих думок мене перериває дзвінок. на екрані висвічується імʼя подруги. я ж зовсім забула повідомити її. з невеличкою паузою я натискаю кнопку «прийняти виклик»
-ало..—починаю я
-привіт, лі! вибач, що так рано, я просто тут згадала, що ми давненько не ходили на пляж. пам'ятаєш наші посиденьки в улюбленому кафе і як ми вирішили познімати крабиків? — подруга сміється — повторимо? звісно без втрат тепер)
я запинаюсь але відповідаю:
-єва..слухай, мила. я зовсім забула тобі розповісти..мій хлопець запросив мене до себе на новий рік, то ж..
-я дуже рада за тебе — каже вона щиро — я зовсім не ображаюсь. вже досить холодно для познімати крабиків..тоді запрошу в кафе льва. а з тебе чекаю розповідь в деталях як пройшла ваша зустріч..і ніч — в її голосі чується усмішка і я уявляю як вона грає бровами.
-як скажеш. все, в мене виліт скоро. я напишу коли приземлюсь
***
я проспала майже весь політ, лиш іноді заглядаючи в ілюмінатор. я так хвилююсь. женя написав, що, на жаль не зможе мене зустріти. я не засмутилась, знаю що в нього багато роботи, до того ж..я сама можу знайти його дім. «це не так складно, лі» — запевняю я себе, прекрасно розуміючи, що діло не в пошуці будинку.
***
я стою коло дверей вже сім хвилин і ніяк не наважусь постукати. шлунок стискається від тривоги змішаної зі страхом. в голові виникають найрізноманітніші думки і хід розвитку подій. я хочу зробити сюрприз. я не писала йому, що вже на місці. глибоко вдихаю, і подумки зібравши силу в кулак і ледве шумно стукаю. глухий стук відлунням роздається по поверху.
-хто? — голос звучить доволі грубо, я ніколи не чула його таким — хто? — повторює він гучніше. я завмираю. вічко відсутнє, то ж мені доводиться ледь тихо промовити: це..ем я — мій голос походить на писк заляканого звірька, загнаного в кут
-хто я? — голос стає таким роздратованим, що я морщусь
-лі..ліліана..твоя дівчина — намагаюсь звучати впевнено, але мій голос підводить мене
чую брязкання та відмикання дверей і за мить в дверному пройомі зʼявляється здивований хлопець
-ліліан?? — голос буквально передає його вираз обличчя. його зелені глибокі очі широко розкриті, а рот привідкритий. ця картина змушує мене розреготатись і я бризкаю противним сміхом — ліліана! — це звучить так захоплено, що я на мить відчуваю себе поміченою знаменитістю, але ці думки обриваються, коли він притягує мене до себе, розпахує руки і як найміцніше огортає обіймами. ми стоїмо так декілька хвилин, перед тим як він не розмикаючи рук проходить зі мною далі в прихожу
-замерзла? — шепоче він — як ти долетіла?
-трохи..але в тебе тепло. все в порядку, політ не був надто складним.
його руки перебирають і пригладжують моє волосся. спускаються нижче по спині і обвивають талію. він вдихає аромат волосся і ніжно промовляє:
-я так цього чекав..не віриться, що ти поряд
-я теж..невже ми можемо торкатись одне одного?..— наші погляди зустрічаються і дарують одне одному невимовне тепло і затишок. я підтискаю губи і лагідно посміхаюсь, а женя відповідає мені взаємністю.
-лі. я кохаю тебе.
-і я кохаю тебе, женя
-ходімо я зроблю тобі невелику екскурсію, а тоді напою гарячим глінтвейном і ми як слід відсвяткуємо
твій приїзд та новий рік.
ця ідея приходиться мені по нраву і я ствердно киваю.