Рибоцвіт

2. Скринька скарбів

Це далеко не вперше я приносив йому їжу та різні речі з людського світу, а він приносив мені щось з свого морського світу. Часто це були якісь уламки, блискучі дрібнички, що впали колись у воду, шматки якогось сміття, химерні мушлі та неправильної форми перлини. Я складав всі ці речі бережно в металеву коробку від цейлонського чаю, яку ховав у себе під ліжком. Майже щовечора я, лежачи в напівтемряві з увімкненим нічником у формі качки, діставав цю коробку від чаю та розглядав її вміст.

Цікаво, чи можна було б продати якусь з перлин, аби отримати трохи грошей? Тоді б то я зміг купити своєму другові подарунки, які б сподобались йому може навіть більше, ніж старезна книга про художників. Вона його так захопила, що він сказав що хотів би також малювати. Ми до самих сутінків малювали на піщаній косі палицями якихось химерних істот і незграбні схематичні дерева. Якби ж був спосіб якось зберігати ці малюнки, він би, напевне, складав їх у свою "коробку від цейлонського чаю" десь на дні, під брилою на якій спить... Я стиснув в обіймах зім'ятий шерстяний коц і він неприємно поколов шкіру на моїй шиї. Я зітхнув.

"Цікаво, а якби я пішов плавати з ним, то чи видався б момент щоб ми..."

Я різко вдихнув повітря і випустив з рук свій коц. "Обійнялись"? Навіть думати про такі речі було ніяково, але чомусь це зігріло мені серце. Відчувши це приємне тепло, я вирішив дещо спробувати. Я сів на ліжку, поставив перед собою зім'ятий коц і тремтячим голосом прошепотів йому, незграбно розкривши перед ним руки:

"Х-хочеш обій...н-нятись?"

Я незграбно захекався та сховав засоромлене обличчя в руках від самого себе та від уявного русала, який насправді зараз був лише старим зім'ятим коцом. "Що за маячню я верзу..." - подумав я та плюхнувся на ліжко, що жалібно заскрипіло піді мною. Ці думки тісно та зручно заповнили собою мою скромну свідомість. Вночі думки найчесніші, найзухваліші та найвідчайдушніші.

Ранішнє проміння не дісталось моєї кімнати, бо я передбачливо та бездоганно закрив вікно фіранкою перед тим, як лягти спати. Та навіть у суботу, коли я хотів трохи довше відпочити, цей нестерпно бентежний світ таки знайшов спосіб добратись до мене. Кіт шкрябав двері та вимагав випустити його у двір, щоб він міг досхочу рознюхати скільки лисиць никало у нашому дворі минулої ночі.

Ось вже я, сонно заварюючи цейлонський чай, спостерігаю як Зевс повільно та ліниво, ніби не хотячи, човгає крізь двері, які щойно так відчайдушно вимагав відчинити. Оце мерзенний характер! Ось якби він поводився так чемно і скромно як русал, то ми б поладили краще. Я зітхнув, бо думки про мого морського друга займали все більше місця в моїй голові, а дурнувата посмішка розтягувала моє обличчя в моменти, коли було б добре таки вдавати, що ти є дуже серйозний чоловік.