Геморой

Епілог

Дивно було повернутися назад у 2012 рік та знову бачити їх усіх такими: стрункого Тора без жодного натяку на пузо, Наташу зі стильною зачіскою, красивого, як картинка, Стіва в дурнуватому яскравому костюмі, впареному великим фанатом Колсоном (одразу згадалося: "Хто в цій кімнаті носить блискучі лахи і не працює?"). І себе самого - ще не сивого та не задовбаного життям. "З чого ми починали і до чого докотилися", - з сумом подумав Тоні.

До тями його привела поява УДАРівців на чолі з їхнім, прости Господи, командиром, що прийшли забрати скіпетр Локі й справили неабияке враження на Скотта Ленга, який, зменшившись майже до розміру мурахи, сидів у Тоні на плечі.

- Хто ці чуваки? - запитав він.

- Вони зі ЩИТа, - пояснив Тоні. - Ну, насправді вони з Гідри, та нам це ще невідомо.

- Серйозно? Ви не в курсі? Тут же за кілометр видно, що це за пиздобратія. На лобі написано - бандюки. Особливо той чорний, на чорта схожий.

- Не просто схожий - справжнісінький чорт.

- Ти добре його знав?

- Краще, ніж хотілось. Якби геморой був людиною, він був би Броком Рамлоу... Слухай, Скотт, давай уже ділом займемося, бо ти такий малий, а триндиш, як радіо.

Або як Пітер Паркер - той теж любив поговорити, подумав Тоні. Людину-павука замінив Людина-мураха. Згадав про Пітера й пошкодував про це, бо одразу ж стало сумно та навіть трохи совісно через те, що тріскотня Павучка колись діяла йому на нерви. Нехай би скільки завгодно триндів, тільки б жив...

Відігнавши сумні спогади, Тоні продовжив спостереження за іншим Тоні, що в цей момент саме замикав кейс із Тессерактом.

- Давай, твій вихід, малий. Це наш камінь.

- Ага, - Скотт приготувався до стрибка. - Жбурни мене.

Тоні щолбаном відправив його в політ. А тоді й собі надів костюм і вилетів у вікно.

На щастя, Скотту вдалося добратись до реактора молодого Тоні раніше, ніж загребущі руки Александра Пірса дотягнулися до Тессеракта. І переодягнений в охоронця Тоні, поки його молодшу копію відкачували, взяв усіма забутий кейс та спокійно пішов до дверей, що вели на сходи.

Все життя пройшло у нього перед очима, коли з тих дверей прямо на нього несподівано вилетів Халк. Але навіть збитий з ніг, Тоні якимось дивом не впустив кейс...

***

Через місяць після перемоги над Таносом усі Месники знову зібралися разом - тепер зі значно приємнішого приводу.

- Росс пішов - аж легше стало на голову, - сказав уже досить нетверезий Тоні Брюсу Беннеру. - Приперся зі своїми привітаннями, ніби його хтось запрошував. То хотів нас усіх запроторити в Рафт, а тепер мало не в сраку цілує.

- Не нагадуй, - Брюс аж скривився.

- І правда. Тьху на нього! Краще наливай, поки Пеппер не бачить. Ще раз вип'ємо за цю прекрасну пару.

Тоні показав на тих, через кого вони сьогодні тут і зібралися - щасливих молодят Стіва Роджерса та Шерон Картер.

- Тоні, ти що, плачеш? - здивувався Брюс.

- Попіл Таноса в око потрапив. Ні, ну тільки глянь на них - вони ж створені одне для одного.

- Прямо як ви з Пеппер.

- Або ви з Наташею. До речі, коли там уже весілля?

Від автора:

Такий сентиментальний кінець не планувався. Але, коли я зрозуміла, що цей фанфік стане моїм прощанням із Кіновсесвітом Марвел, захотілося наостанок зробити всім добре.