одного разу на війні

2 частина.

22 липня. У лікарні йому зробили операцію, але він не прийшов до тями. Ніхто не міг зрозуміти чому, всі думали, що все буде добре. Приїхала його жінка, її звали Анастасія. Вони з Олександром вже були разом довгий час і мали двох чудових дітей. Жінка одразу пішла до реєстратури запитати причину, чому він досі не прокинувся, але їй не дали відповіді. Вона почала панікувати та втратила свідомість. Прокинулася в кабінеті лікаря, який запропонував їй психологічну допомогу. Анастасії сподобалася ця ідея, бо вона зрозуміла, що не зможе витримати. Лікар надав їй запрошення на 26 липня о 12:00.

                                           .                                .                                .

26 липня.  За цей час вона багато думала. Їй було важко без підтримки чоловіка. Він досі не вийшов з коми, але кажуть, що все буде добре. Організм сильний і скоро має одужати.Але коли саме це має статися, ніхто не знає. На годиннику 9:00, але вона досі не встала з ліжка. У неї не було навіть сил встати. Вона вагала, що якщо чоловік не одужає, то на цьому життя закінчено. Так, питання щодо дітей виникало, але Анастасія про це не думала. Полежавши ще трішки, вона все ж таки встала та пішла збиратися. Машина була на ремонті, тому вона вирішила чекати маршрутку. Повинна була приїхати о 11:25, але маршрутка запізнилася та прибула о 11:40. Їй їхати 30 хвилин, тому вона запізнилася. Коли Анастасія була поряд з кабінетом, роздався дуже голосний телефонний дзвінок - це була її мама.

- Так? Кажи швидко, бо я запізнююсь.

Анастасія віддала дітей на декілька днів до бабусі, бо хотіла побути на самоті. Вона зателефонувала, щоб повідомити про те, що її синові стало погано та потрібно забрати з садка.

Жінка стукає у двері кабінету. Їй було страшно та соромно за те, що вона запізнилася. Лікар її привітав та запропонував кави та чаю, але вона  відмовилася.

Вони довго та багато розмовляли про те, що її турбує, і вона розповіла про свою роботу. Вона працює психологом для військових. Лікар був здивований, бо раніше до нього не приходили психологи. Проте він швидко відвів себе від цієї думки, бо навіть психологам потрібна допомога.

Їх розмова затягнулась на дві години, і вона вже повинна була йти.

Приїхавши за сином, вона побачила, що в нього алергія. Побалакавши з вихователем, вона забрала його. По дорозі додому  Влад (так звали сина) постійно питав, де тато. Вона чесно відповідала, що в нього поранення, тому тато у лікарні. Вона запропонувала завтра піти до нього, та він з радістю погодився. Вдома вже чекали донька з бабусею. Вони повечеряли, та бабуся скоро пішла. Анастасія поклала дітей спати, та почала готуватися до наступного дня. Вона багато обмірковувала сьогоднішній день та зрозуміла, що в неї є заради кого жити. Але вона все ж таки живе мрією про те, що чоловік скоро прийде до тями.