Іронія вічного сорому

Жало

"-На вашу думку на скільки стане популярний цей фільм?" запитували мене біля червоної доріжки на презентації нового фільму "Жало" де я отримала головну роль.

-Вже те що я там головна героїня робить фільм популярним. З усмішкою промовила я журналістці. Стільки камер були спрямовані на мене та на моє прекрасне оксамитове плаття яке шили мені на замовлення найкращі дизайнери. Для когось це забобони а для мене це привід показати свій статус, який завжди важливіший за будь що в цьому жалюгідному світі.

"-Як у вас з сім'єю?" Почувся голос молодої жінки яка тремтячими руками тримала мікрофон біля моїх губ.

-Що? Це перший раз я повела себе дурною...

"-Як у вас з сім'єю пані Ален?".  

-З сім'єю? А...Але...в...мене її немає... Зробивши здивований вираз обличчя, журналістка відійшла. Але і інші різко замовкли. Стала мертва пауза.

Перервалася пауза молодим чоловічим голосом

-В свої 25 ви досі не знайшли судженого? А як же містер Клаус? Це був Джейк...Джейк Робінсон. Мій друг та напарник в кожному фільми чи серіалі. Таке питання від нього було не очікувано так як він ніколи не ліз в моє особисте життя.

-Я маю повне право не відповідати на питання Джеку. Грубо сказала я піднімаючись доріжкою

-Хей не вірю що білочка образилась? З сміхом підходив Джейк до мене. Такого нахабства я не очікувала. Зазвичай "білочкою" називав мене в дома чи на закритих святах де я могла бути спокійна що журналісти цього не почують. Але зараз це був край. Всесвітній сором! Ах...Як би я не любила Джека як друга. Але він вміє перегнути палку...І через це я все таки не змогла втримати злість яка палала в мені. Я зупинилася і прямо дивлячись в його карі очі я вигукнула:

-ТА ПЕРЕСТАНЬ! ПЕРЕCТАНЬ СЕБЕ ОСЬ ТАК ВЕСТИ! ТЕПЕР ВІДІЙДИ ВІД МЕНЕ І НЕ ПІДХОДЬ! НІ НА КРОК Н-І-Н-А-К-Р-О-К!

Я вибухнула. Мене не вистачило терпіння промовчати!? Ален як ти могла!? 

Такі думки вбивали мене в середині після того як знову поглянувши в очі  Джейку я розвернулась і зайшла в кінотеатр.  Після закриття дверей я побігла в найближчу вбиральню де закрилась в кабінці. 

Я плакала...Я плакала як ніколи...Я могла терпіти все. Але коли зрозуміла що я не тільки  сказала це між 10000 людей. Але і образила...Образила його...Найкращого і найближчого друга на світі...В свої двадцять п'ять я поводилась як мала дівчинка, мала дівчинка з хустинкою в рука розмазана макіяжем стоячи в кабінці де могли почути будь хто.

Набравши сміливості я вийшла з закритої кабінки  і поглянувши в дзеркало жахнулась.

Висока темно волоса жінка з пишними формами в прекрасному вбранні із розмазаною тушшю. Це була ганьба. Тому я поставила сумку біля раковини і почала підправляти все що я натворила своєю поведінкою.