Продати душу Дияволу

глава 1.

Для королівських осіб життя вирує у палацах, в ті моменти, коли музика розноситься залами, коли шампанське ллється ріками, коли поділ сукні розкішної дами вперше торкається дерев’яної підлоги. Коли краса і розкіш заповнюють собою весь простір і в залі, і в головах присутніх.

Для Короля так це і було. Він шалено любив відчуття себе Діонісом. Споглядати за веселощами, бачити, як люди віддаються бажанням, хай вони і досить розпусні. Він любив не думати ні про що, не знати про свої обов’язки перед кимось, забувати про корону і вік та розважатися до ранку.

Можливо, це все життя в задушливому холодному замку, змушувало йти на такі речі, чи відповідальність, яка звалилася на його плечі у віці шістнадцяти років. Але Король не нехтував алкоголем щовечора, він спокушався кожен раз, коли прекрасна діва «спускалася» до нього, дарувала увагу. Він зникав у цьому, розчинявся, що навіть осаду не залишалося після нього. Вся його сутність була в цьому.

Але була особа в палаці, яка не мала до всього цього ніякого діла. Ван Їбо - нащадок Короля. Він відрізнявся від свого батька і в поведінці, і в зовнішності. Якщо прислуга поза очі і шепотілася, то теми на то було всього дві. Перша, вочевидь, розпусна поведінка Короля, те, наскільки він незацікавлений в політичних справах, те, наскільки йому байдужі долі його народу. Кожен знав, як треба виконати роботу Короля, але, на жаль, жоден з них королем не був. Що стосувалося другої теми, то тут все було ще простіше– «образ принца».
Якщо ви, говорячи про вроду, уявляєте собі молоду дівчину, чия шкіра бліда, чиї ноги ступають на квітучі поля, якщо ви уявляєте її в легкій тканині, що ледь торкаються тіла, прикриваючи її ніжну постать, то для жителів Марцеля образом вроди була зовсім не вона. А він. Той, чиє сине волосся спадало водоспадом до шиї, той, в чиїх руках була сила, в очах міць, а в погляді ніжність, той хто непохитно стояв на своєму, вдягнений в білі костюми, які прекрасно підкреслювати струнке і підтягнуте тіло. Коли він йшов вулицями Марцелю під поглядами тисяч, його граційна хода заворожувала, здавалося б, що лише молода діва у взвабі могла б бути настільки легкою, немов крила метелика. Ван Їбо не був дівою зовсім, але і погляд відвести від нього було неможливо.

Та зовсім не це прикувало погляди народу до нього. Він нащадок. Майбутнє. Парубок мав прекрасну освіту, знав декілька мов, прекрасно володів мечем, а ще, ходили чутки, немов би принц прекрасно танцює. Та все ж, більше за все бентежило питання про те, чи буде він гідним Королем, чи нащадком.
Для народа важливий їхній правитель. Коли він чесний, праведний – вони бажають йому здоров’я в своїх молитвах, згадують перед сном про його дії і дякують Богові, за ті роки, що Король привить ними, шанує їх, захищає.