Коли герої падають Книга1

Епілог

— Надто поспішно? — спитав він з напускною невинністю.

Я вже збирався загарчати на нього, коли в тиші ночі пролунав вереск автомобільних шин. Ми з Френкі відразу вихопили пістолети. За мить Чен знову обігнув літак.

— Якого біса...?

Я зупинився, коли автомобіль зупинився біля сходів, і з задніх дверей показалася знайома руда голова.

Я дивився на неї, розмірковуючи, чи не викликали кулі струс мозку.

— Я теж її бачу, — прошепотів Френкі.

— Данте, — покликала Єлена, коли Чен та Бо вийшли з машини і попрямували до багажника. — Я лечу з тобою.

Мої груди стиснулися так сильно, що я не міг дихати.

— Я тебе не просив, — сказав я.

Тому що це був не жарт.

Ми не мали наміру летіти у відпустку на Бора-Бора.

Ми тікали

.

Тобто я порушив умову застави, і мені загрожував серйозний тюремний термін за втечу з країни, і з цього моменту я мав бути обережним у кожному своєму кроці.

— Мені байдуже, — крикнула вона у відповідь. — Я лечу.

Я дивився на неї, думаючи, що навіть з мокрим волоссям і без макіяжу Єлена Ломбарді вивела вишуканість на новий рівень. Бляха, але я хотів її. Вона була мені потрібна. Думка про те, щоб залишити її, розривала мене зсередини.

Але я не міг бути таким егоїстом.

Як я міг відібрати в неї все, що вона коли-небудь знала, і кинути її в саму гущу свого злочинного життя?

Вона повернулася, щоб забрати свою сумку у Чена, поцілувала його в щоку, а потім міцно обійняла Бо.

Вона прощалась із ним.

Вона не збиралася нікуди їхати, тому прощалася.

Але я нічого не зробив, щоб зупинити її.

Натомість я спустився вниз, зустрічаючи її.

Посмішка, що розпливлася по її обличчю, засліпила мене, поки ми рухалися назустріч один одному, все швидше і швидше.

Потім вона виявилася прямо переді мною.

Єлена Ломбарді.

І все, що я міг думати, було

моїм

.

Я розкрив обійми, і вона зробила крок у них, впустивши свою сумку і ніжно обхопивши руками мою шию, щоб не зачепити моє плече.

— Я не повернуся до свого колишнього життя, — пробурмотіла вона, обіймаючи мене. — Не залишай мене тут, у цьому чистилищі, де ніщо не має сенсу, крім тебе.

— У моєму серці дуже багато тебе, щоб сказати «ні», — зізнався я, відкинувши її волосся, щоб я міг бачити її обличчя.

Її очі були з м'якого сірого оксамиту, теплі такими, що світилися. Дивлячись у них, знаючи, що вона хоче ризикнути своїм життям заради мене так само, як я ризикнув щойно заради неї, я ніколи не відчував себе таким сильним.

— Ti amo

(в пер. з італ. «я тебе кохаю»)

, — сказала вона мені, ніби ці слова не могли залишитися невисловленими. — Я тебе кохаю, і піду з тобою.

Я засміявся. Я сміявся, тому що ми обоє були божевільними, божевільними і безнадійно втраченими в цьому новому і дикому зв'язку між нами, і мені було начхати на наслідки.

— Sono pazzo di te

(в пер. з італ. «я без розуму від тебе»)

, — промовив я їй, перш ніж приєднатися до її губ у поцілунку, що кровоточить. — Я без розуму від тебе, Єлено. Але це нове життя, — попередив я його востаннє, — обійдеться у кругленьку суму. Вона буде коштувати тобі повної вартості твоєї старої.

Вона теж засміялася, відкинувши голову назад, сміючись в унісон із зірками.

— Добре, — просто сказала вона, коли закінчила, і посміхнулася мені, більш безтурботно, ніж я коли-небудь бачив її. — Вони всі тебе бояться, і всі ненавидять мене. Та ще парочка з нас вийде. Два закоханих лиходія. Я не боюся нічого, що може обрушитися на нас, Данте. Я просто не хочу бути без тебе.

— Отже, не будеш, — пообіцяв я.

І я поцілував її.

Я не був упевнений, що для таких людей, як ми, існує така річ, як щасливе життя, але я боровся б за те, щоб подарувати Єлені Ломбарді весь світ. Це буде не той світ, який, як вона думала, як вона хотіла, але я зроблю її regina

(пер. з італ. «королевою»)

мого темного царства, і зрештою я зроблю так, що кожен з моїх солдатів помре за її так само, як вони помруть за мене.

Далі буде...