Коли герої падають Книга1

Епілог

ДАНТЕ

— Готовий, бос? — спитав мене Чен із переднього сидіння, коли ми чекали на аеродромі в аеропорту Нью-Йорка, доки літак отримує дозвіл на виліт.

— Si, Chen, grazie

(в пер. з італ. «так, Чен, дякую»)

, — сказав я йому. — Упевнений, що не хочеш полетіти?

Він засміявся.

— Наче мені мало лайна в Штатах через те, що я не італієць. Я врятую нас обох від клопоту і буду тримати оборону тут. Бог знає, Марко і Якопо ані хрону не можуть зробити самі.

Я посміхнувся, але ехо в моїх грудях було порожнім.

— Гаразд, добре, In bocca al lupo

(дослівно в пер. з італ. «в пасть вовку» або ж «щасти»)

, брате, — сказав я йому, нахиляючись вперед, щоб поплескати його по плечу. — Скоро побачимося.

— Добре, бос, — погодився він, потім завагався. — Ти знаєш, мені шкода. Вона була якоюсь іншою.

Я уривчасто кивнув, не бажаючи розглядати рану в грудях. Чи не незначне кульове поранення, яке Френкі зашив би в літаку, а велику дірку в грудній клітці, звідки Єлена Ломбарді вирвала моє серце, щоб зберегти його для себе.

Я не заперечував. Я хотів, щоб воно дісталося їй.

Але біль був страшенно болісним.

Я вийшов з машини і попрямував до літака, який мав відвезти нас із Френкі назад у те місце, з якого все почалося. Це була втеча з в'язниці, але це було дуже схоже на заміну однієї в'язниці на іншу.

Нью-Йорк був теплим ставком у порівнянні з акулами, що кишили, водами Італії.

— Кров не твого кольору, — сказав мені Френкі, зустрівши мене біля підніжжя сходів із кількома сумками.

Решта нашого лайна була вже в літаку. Бембі запакувала речі і попросила Бруно перевезти їх, поки ми летіли з Брукліна.

— Якщо ти збираєшся весь політ відпускати погані жарти, будь ласка, просто вистріли мені в голову зараз і позбався мук, — сухо сказав я, коли ми піднімалися.

— Якщо ти збираєшся бути сварливим весь політ, бо в тебе не вистачило сміливості змусити Єлену полетіти з нами...

— Stai zitto

(в пер. з італ. «замовкни»)

, — я огризнувся, щоб він замовк.