Коли герої падають Книга1

Розділ 22

Єлена

— Чудова тачка.

Я закинула голову, прибираючи з обличчя волосся, що розвівалося на вітрі, і посміхнулася Рікардо Ставосу, зачиняючи двері «метелика» і замикаючи машину.

— Це... друга, — пояснила я, знизавши плечима.

Він посміхнувся.

— Звичайно, Єлено, як скажеш.

Я кинула на нього погляд, поправляючи сумку Прада, набиту паперами та айпад, у лівій руці. Але все ж таки я прийняла його поцілунок у щоку. Зазвичай я не могла змиритися з такою відсутністю професіоналізму, але перед Ріком було неможливо встояти, і поцілунок був частиною його еквадорської культури, так само як і частиною моєї італійської юності. Йому було близько сорока років, у нього було темно-каштанове волосся, яке він стриг під нуль, сильна засмага і очі, які чарівно морщилися, коли він посміхався, а це було часто.

Він був провідним слідчим у фірмі Філдс, Хардінг та Гріффіт і в основному відмовлявся працювати із помічниками. Але якось він упіймав мене за рідкісною цигаркою біля будівлі суду на Перл-стріт, і ми зблизилися через те, що виросли у культурах, де куріння було такою самою нормою, як в Америці пити газовану воду.

Я була рада, що він був зі мною. Я завжди нервувала, коли йшла опитувати свідків. Один невірний крок, і адвокату легко може знадобитися свідчити проти свідка у суді, що фактично припинить його участь у процесі.

Але нам було дуже важливо переконати Оттавіо Петретті дати свідчення.

Наскільки нам відомо, він був єдиною живою людиною, крім зниклого Мейсона Метлока, який знаходився в або поряд з його власним закладом того дня, коли був убитий Джузеппе ді Карло. Досі він категорично відмовлявся говорити з ким би там не було, але я сподівалася, що стара добра доза провини та трохи важкої роботи його переконають.

— Дозволь мені першою завдати йому удару? — спитала я Ріка, бо хоч я була адвокатом і займала більш високе становище у фірмі, він був набагато досвідченішим і неймовірно цінним.

Я майже завжди підкорялася йому, коли ми працювали разом. Я була не проти зайняти місце на задньому плані, якщо це означало, що одного разу я зможу навчитися бути схожою на тих, ким захоплювалася.

Він насупив брови, але кивнув, жестом запрошуючи мене пройти тротуаром до невеликого будинку-бунгало Оттавіо.