В пошуках квітки папороті

Розділ 1

"Мені терміново потрібно закурити" - подумав я тільки-но зійшов з потяга, відходячи в безлюдне місце, на станції "Болотянки", цікава назва, колоритна, нічого й не скажеш. Не можу без сигар й двох годин прожити, а в це село півдня добирався без можливості затягнутись, все через повний вагон школярів та школярок, які їхали в Карпати на відпочинок класом. Все ж пасивне куріння та запах табака не те, що варто вдихати дітям.

Завченим жестом простягаю руку до лівого кармана темно-синіх прямих джинс, які незмінно ношу, не згадаючи впродовж скількох років, не залежно від пори року. І розумію, що з якогось біса мого дорожнього г'юмідора там немає, зате є бісові самокрутки, які мені впарили мої підлеглі з слідчого кримінального відділу "G5", яких більшість людей, навідуючись до нас вважають за злочинців, що втекли з в'язниці. Їх дії часто йдуть всупереч законам, але хлопці вони, все ж, непогані, які дійсно намагаються допомогти людям, інакше б я не вирішив взяти їх під своє метафоричне крило.

Курити цю хрінь я не збираюсь, адже всім й так відомо, що ці цигарки мають забагато домішок та смол й визивають нікотинову залежність, що не скажеш про якісні сигари, бо цей алкалоїд не потрапляє в організм, ними можна насолоджуватись, цінувати процес куріння. На щастя, я завжди ношу з собою, як мінімум два портсигари, а цього разу взяв всі чотири, про запас, не знаючи скільки часу проведу в цьому відряджені. Дістаю одну, занюхую з превеликим задоволенням, зазвичай так не роблю, але занадто довго уж стримувався через цих дітей, пахне шкірою. Обожнюю цей аромат.

Дістаю з нагрудного карману спеціальні сірники, вони набагато довші за звичайні. Розпалюю тримаючи на невеликій відстані від полум'я, повільно обертаючи. Перша затяжка повільна...Ммм....Не забуваю перекручувати, аби рівномірно горіла, потягую раз на хвилину, не втягуючи дим, а смакую його аромат і повільно випускаю. Виділяю на це сорок хвилин свого часу, повністю віддаючись процесу. Ох, чому саме я сюди поїхав? Потрібно було відправити когось з підлеглих, наприклад, Ташігі, їй можна було б довірити цю справу, але вона й так перевантажена, а їхати сюди було доволі довго та непросто. А сьогодні ще й свято Івана Купала, всі святкують з родинами. А хто буде виконувати обов'язки?

Виходячи з вокзалу, біловолосий чоловік обдумував план подальших дій. З рапорту свого підлеглого він дізнався, що в цьому селі живе опікун хлопчини, який є головним свідком по справі масштабних крадіжок й, до того ж, на даний момент вважається зниклим.

Спочатку було надіслано офіційного листа на електронну пошту, що була вказана в особистій справі свідка, з проханням прийти у відділ, але відповідь не надійшла й навіть телефонували (що роблять в крайніх випадках). Відчуваючи неладне Смокер відправив своїх людей на розслідування, в наслідок якого було з'ясовано, що хлопця не бачили вже близько 4 днів. Через це старший слідчий був вимушений самостійно відправитися на пошуки, аби переконатися, що:
1) Хлопцю нічого не загрожує
2) Він не втік, отримавши лист-запрошення до участку