Моя мила Кіку

Нав'язливі думки

Я дивився під ноги, йдучи до свого будинку. Нічого навколо себе я не помічав, тільки вимальовував дивні, хтиві образи, яки кружляли навколо Кікуо.

— Ганемі-ія, — я здійняв голову, зупиняючись. — Що з тобою, Казуторо?

— Не повіриш, Баджі, — я розвернувся до нього, посміхаючись. — Я кохаю.

Кейске залився сміхом. Чистим. Він не насміхався, він просто був щасливий.

— Манюня Кікуо засіла у твоєму мозку?

Я похитав головою.

— У серці.

Баджі схопив мене за шию та скуйовдив волосся, я в свою чергу засміявся і вдарив йому по ребрах. Кейске вдав, що йому боляче, хоча я знав, що він практично не відчував болю. Чхати він на нього хотів. Єдине, що могло його зачепити, це сльози його мами. Це єдина його слабинка.

— Ти бачив, Ганемія?

— М? Про що ти?

— У нашому місті скоро буде виставка, — потис плечем Кейске. — Кікуо любить виставки.

— Кікуо любить виставки? — я з цікавістю оглянув друга. — Правда?

Не дивлячись на мене Баджі кивнув. Потім продовжив:

— Доки тебе не було поряд із нею, поряд з нею був я. Мені багато чого відомо про неї.

— Вона тобі подобалася? — Баджі вкотре кивнув.

— Так. Але після Кривавого Гелловіну я зрозумів, що кохаю не її, — він щасливо засміявся і роззирнувся. — Я просто обожнюю Аяно!

— Вона старша за тебе на два роки, — здивовано прошепотів я.

— Замовкни! Два роки, подумаєш! Хіба велика різниця?

Я приречено похитав головою, посміхаючись. Я давно не говорив ні з ким так просто. Особливо про людину, яка мені подобається.

Баджі лишився таким, яким і був: голосним, надійним і з такою ж напівдитячою поведінкою. Здається, змінився тільки я.

Я провів у в'язниці один жалюгідний рік за те, що смертельно поранив Баджі. Його було врятовано, і це стало пом'якшуючою обставиною при винесенні вироку. Але я все ще був винним у його пораненні. І я все ще був колишнім в'язнем. Це не змінює мене. Я все ще поганий.

— Торо? Про що думаєш?

— Ні про що. Де Чіфую?

— Цей довбень влаштувався на роботу. Хочеш, провідаємо його?

Я кивнув. Виявилося, Мацуно влаштувався морозивником. Світлий Чіфую із поганим язиком довжиною як лопата. Я спостерігав за тим, як він виконував свою роботу: він посміхався клієнтам, вправно користувався лопаткою і просто мав вигляд янгола. Він був смішним.

Біля Баджі сіла Аяно. Дивно, він не реагував на неї так, як я реагував на Кікуо. На відміну від мене Баджі був спокійним, або, як мінімум, вдало вдавав, що вона його не хвилює.

Баджі простягнув дівчині морозиво, запитуючи щось. Я не чув їхньої розмови, а думав про те, як добре мені було б з ніжною Кікуо. Вона така м'яка, ніби весняна трава, що починала прокльовуватися крізь тверду холодну землю, яку я можу порівняти із її вибагливими батьками. 

Сидячи під накидом морозивної будки, що стояла на березі річки,  я прикусив губу і подивився в сторону світлої води. Промені сонця вигравали на поверхні дивний танок. Він сліпив, гіпнотизував своїми елементами. А я не міг зосередитися. Не міг, бо думав про Кікуо. Чи погодиться вона піти зі мною на виставку? Чи зможу я зацікавити її настільки, щоб я займав її думки рівно настільки, наскільки вона займає мої?

Єдиний спосіб дізнатися — запитати, чи не проти вона скласти мені компанію.

Я дістав телефон і знайшов контакт Кікуо. Натиснути я боявся. Від однієї думки почути відмову мене ледь не трясло від злості, звернутої у свою сторону. Я такий слабкий. І такий... Огидний.

Замальовки тут: https://t.me/ladylister