День народження

Я зненавидів свій День народження в тринадцять років.

Зараз навіть не згадаю, що саме змусило мене зненавидіти це свято в такому ранньому віці.

Варіантів досить: листи від людей, які згадували про твоє існування тільки по певних днях, щоб їх привітали в свою чергу; подарунки, що твердять: твої близькі і рідні нічого не знають про тебе; ілюзії особливості народження, що то розвінчувались, подібно наінелепейшему міфу, то виникали з новою силою.

З кожним роком карусель лицемірних і дволичних вчинків, званих «хорошими людськими манерами», розкручувалася все сильніше. Поки не зупинилася на домашньому скандалі, який змусив мене піти в розпал святкування власного тринадцятиріччя. Батьки мали багаті плани на цей день!.. Я ж хотів провести його наодинці з винуватцем свята, уткнувшись обличчям в подушку. «Уродзини» вперше довелося провести безрадісно, далеко від дому під проливним дощем. Нічого жахливого не сталося. Всього-на-всього з часом свято втратило всю святковiсть. Від щорічного споживання «днерождественскій» торт втратив свій особливий смак і перестав доставляти минулу радість. З тих пір я припинив святкування зовсім. Данина поваги до колишніх повітряно-кулькових, емоційно-щирих хвилин праздностi.

Одного теплого травневого вечора, незадовго до дня народження, я сидів на кухні та виводив формулу ідеального відзначення злощасного торжества. З розрахунками мені допомагала близька по духу (на той час) подруга Анька. Зараз ми вже не знаходимо часу на обговорення мирського. Незважаючи на це, мене не покидає бажання як і раніше іменувати її благородну персону простодушним «Анька».

– Хочу відзначити день народження в товаристві великих людей! – серйозно заявив я. – Ми відправимо яскраві запрошувальнi листівки Олександру Дюма-старшому, Артуру Конан-Дойлу та Жюлю Верну. Темну листівку – Артуру Шопенгауеру – впевнений, йому більше до вподоби темні відтінки. Тепер головне – не забути оповістити Людвіга II Бававарського та його прекрасну обраницю Сісі, адже саме «казковий король» подав мені ідею ідеального дня народження.

Вже бачу як істинно богемна спiльнота в святкових ковпачках, стовпившись біля порога, чекає своєї черги, щоб скинути верхній одяг. Як тільки гості сядуть за святковий стіл, напої, що були доручені Річарду I, поллються бурхливою річкою. А торт неодмінно наріже Аль-Малік ан-Насір Салах ад-Дунія ва-д-Дін Абуль-Музаффар Юсуф ібн Айюб ібн Шаді Аль-Курді!..

Близькі друзі з Європи, звичайно, кличуть його просто «Саладіном», але я кажу: «Аль-Малік ан-Насір Салах ад-Дунійа ва-д-Дін Абуль-Музаффар Юсуф ібн Айюб ібн Шаді Аль-Курді». Відразу ж неодмінно почнуться найрізноманітніші великосвітські розмови. Артур Еддінгтон з Альбертом Ейнштейном затіють суперечку на тему нескінченності космосу. Роман Дмовський за трапезою розповість про ідеальну модель держави Прімо де Рів'єрі. Енді Кауфман на пiдпитку почне доводити, що ніколи не мав двійника, вусмерть п'яному Тоні Кліфтону. Марк Аврелій та Лао Цзи затіють суперечку, хто ж з них жив «за поняттями». Фредерік Шопен, жартуючи над Вольфгангом Моцартом, запитає, чи зміг би той спокусити Жорж Санд, ну або кинути виклик самому Ріхарду Вагнеру. Вже бачу: Джек Лондон, Даніель Дефо, Вільям Шекспір і Джордж Оруелл, сівши в кутку з випивкою, стануть «травити» один одному задушевні історії з життя. Навіть Джордж Вашингтон з Наполеоном Бонапартом знайдуть спільну мову за цим столом. Не затівати ж їм квазі-війну через посудину з їжею, в самій-то справі!

– Вони ж давно стали частиною вічності... – налякано заперечила Анька.

– Хах, в точку! Ти най як права, подруго, – посміхнувшись, звернувся я до Анни Ахматової, видатної поетеси двадцятого століття.