Кінець увінчує справу

НОВА ОБИТЕЛЬ

Темні довгі кучері розплилися по холодному граніті. Поміж густої шевелюри підлога забарвилася червоним.

─ Тео! ─ вирвалось у дівчини з пофарбованим волоссям.

─ Та в порядку я, ─ мовив хлопчина, тримаючись за голову. ─ Тільки не кричи, Астрід.

Тео підвівся та зник із поля зору. За ним відразу вийшов юнак в коричневій куртці.

─ Гляньте, любі друзі, у нас скоро буде «дегустація»!

─ Не плануй нічого, Лукас, найближчим часом нас чекають інші справи, ─ сказав Аймар, залишаючи укриття.

Погляд юнака привабили високі дерев'яні полиці, що розташувалися вздовж чотирьох стін та містили на собі міріади пляшок чи то вина, чи то чогось подібного. Посеред кімнати стояли бочки з усім, що «горить». Саме приміщення виявилось немаленьким, з глиняними стінами та заокругленою стелею.

─ Ось це я вже можу назвати пивницею, ─ слідом за Аймаром виліз хлопчина у червоній вітрівці.

Хлопці, які опинилися у справжній пивниці, із сяючими очима роздивляли інтер'р та складову кімнати.

─ Ну-бо, Йорґен, відійди! Не бачиш, у Тео кров тече?! ─ з'явилася з нори Астрід та почала бити по ногах хлопчину у червоній куртці.

Йорґен вирішив не супротивлятись і відійти.

Жовтий плащ швидко вилетів зі сховку й потягнув за собою Емірантію.

─ Лікуй його! ─ владно наказала Астрід, вказуючи на Тео.

─ Добре. Добре. але мені потрібен мій рюкзак, ─ мовила Емірантія, віддаляючись від подруги. ─ Гердо, подай-но мої речі!

Спочатку з нори з'явився рюкзак, а за ним мокре русяве волосся, яке виглядало з-під блакитного кап'юшону. Емірантія забрала рюкзак і під настирливим поглядом Астрід пішла оглядувати Тео.

─ Це, звісно, прекрасно, що ви піклуєтесь одне про одного, але давайте всі нарешті виліземо з нори й підемо закінчити нашу справу, ─ сказав Аймар, зазираючи у дірку. ─ Вільгейм, Роман, Фелійія, Леа, Єва.

Після його слів кремезний юнак з блідим обличчям наважився першим вийти зі сховку.

─ Вільгейме, тобі зле? ─ стурбовано спитав Аймар і допоміг другу піднятись. ─ Ти на привида схожий.