Я завжди був позаду.
Ти бігла з вкраденою у торговців їжею — я біг позаду тебе, відбиваючись від розлюченого чоловіка. Ти віддавала останні ласощі молодшим — я віддавав тобі свої. Ти вирішила вступити до Академії шініґамі — я без жодних сумнівів попрямував за тобою.
Я був у класі кращих, а ти у звичайному... Але я все одно був позаду тебе. Ти втекла з моїх рук, і я не зміг ухопитись, аби ти затрималась хоча б на мить. Ти пішла до клану Кучікі — я залишився далеко позаду, мріючи побачити тебе ще хоча б раз.
Я ставав сильнішим, я виснажував себе тренуваннями. Якщо я стану таким же сильним, як і твій шановний брат, чи стану я хоч на крок ближчим до тебе? Чи визнаєш ти мене?
Я витратив десятиліття, аби стати офіцером 11 загону, але я жодної миті не переставав думати про те, аби наблизитися до тебе. Я був офіцером найсильнішого загону — ти була Кучікі. Прірва між нами, здавалося б, лише росла. Я так хотів, аби ти пишалась мною. Я мріяв, аби моя ім'я хоч раз зірвалось з твоїх вуст за ці роки...
Я став лейтенантом шостого загону — ти стала злочинницею. Щось зламалося в мені тоді, коли я побачив того рудого хлопця, заради якого ти порушила закон. Рукія Кучікі порушила закон... Це вже звучало, як маячня! Але це виявилося правдою. Я дивився на цього жалюгідного підлітка і не розумів... Навіщо, Рукіє? Чим він такий особливий? Чому я бачу на твоєму обличчі цей вираз, коли ти ледве не благаєш свого брата не добивати його? Я заздрив йому... Чи дивилась би ти так на Б'якую Кучікі, благаючи врятувати мене?
Я програв — ти була близька до страти. Я програв цьому рудому вилупку, який прийшов рятувати тебе. Я хотів довести, що я сильніший за нього, я кращий за нього! Я теж гідний того, аби ти подивилася на мене, Рукіє... Але він переміг мене. А твій вельмишановний брат закинув мене до камери. Я знову все зіпсував. Тепер я можу лише сподіватися, що цей рудий вишкребок досягне своєї мети і врятує тебе.
До твоєї страти лишалися лічені години — я втік. Втік до Ічіґо, як би я його не ненавидів, мені не було куди йти. Я тренував банкай, аби протистояти твоєму брату, шановному голові клану Кучікі. Я пішов проти власного капітана, аби врятувати тебе. І я знову програв... Я ніби відкотився назад до часів Академії, де я лише студент-першокурсник, а ти — сестра голови клану Кучікі. Я не став ані на крок ближчим до його сили. Я лише жалюгідний хробак на його шляху. Між нами прірва, яку мені ніколи не подолати.
Ічіґо врятував тебе — я міг лише тікати від капітанів, тримаючи тебе у своїх руках. Я мав лише одне завдання — втекти, сховати тебе від них. І я знову провалився... Вони хотіли вбити тебе, але тебе захистив Б'якуя Кучікі. Знову не я. Знову я позаду їх усіх, я гірший за них. Я можу тільки дивитися і захоплюватися ними. Тобою. Радіти, що у тебе є такі люди. Шкодувати про те, що це не я.
Я був лише дурнем — ти завжди пам'ятала мене. Але я все одно відчував цю прірву між нами... Я все одно хотів стати кращим. Стати гідним тебе, Кучікі... Це ім'я було нашим тягарем. Для тебе воно означало вимоги, як для тої, хто носить його. Для мене воно було вершиною, яку я мав підкорити, якби досягнути тебе.
Ми билися пліч-о-пліч. Ми перемагали не в одній битві. Разом, як колись ми крали яблука. Так само ми зараз перемагали, здавалося б, непереможних супротивників. Я завжди дивився на тебе. Ти завжди дивилася на інших. Але я був щасливий, коли твій погляд нарешті досягав мене. Навіть якщо це була лише одна мить, одна коротка усмішка, я хапався за неї, намагаючись закарбувати у своїй пам'яті.
Ми билися на війні з квінсі. Ми стали сильнішими після поразки. Але я ніколи не забуду, як на краю смерті відчув, як зникала твоя духовна енергія. Я був готовий померти, але не був готовий до твоєї смерті. І ніколи не буду.
Ти пробудила банкай. Він був найпрекраснішим з усіх, які мені тільки доводилося бачити. Тоді я відчув, що ти — Рукія Кучікі. Не сирота з Руконґаю, а справжня принцеса аристократичного клану. Ти була немов створена для того, аби носити це ім'я. Найкрасивіший занпакто, найкрасивіший банкай, найкрасивіша ти...
Я захоплювався Кучікі — ти стала Абарай. У момент, коли ти сказала мені, що хочеш взяти моє прізвище, я не повірив. Я б ніколи не повірив, що хтось проміняє ім'я великого клану Кучікі на моє безродне прізвище... Ти зробила це. Ти завжди дивувала мене. Але я просто був ідіотом. Таким, яким ти мене називала.
Ти завжди кохала мене — я завжди вважав себе недостатнім. Ти завжди була поряд — я будував прірву між нами. Ти завжди дивилася на мене — я завжди шукав твій погляд на інших.
«Ти справжній ідіот, Ренджі, — усміхнулася ти, перебираючи пальцями мої неслухняні пасма. — Я так сильно хотіла досягти тебе, але ти тікав від мене у власну в'язницю. Ти ніколи не був недостатнім, тому що ти — Ренджі. Цього мені завжди було достатньо...»
