По той бік дійсності

Глава 12

— Перегнув палицю, — закінчив за нього Нік. — Тільки мені нецікаві твої вибачення.

— Я не збираюся просити вибачення, — зарозуміло відповів маг. — Річ у тому, що все складається набагато складніше, і я мушу знати одну річ. Загалом мені потрібно провести заклинання.

— До чого тут я? — Микита склав руки на грудях, свердливши поглядом Макса.

— Мені потрібна твоя кров, — заявив Макс буденним голосом.

— Що?! Я не дочув?! Навіть не думай підходити до мене! — Микита підскочив до мага і почав виштовхувати його за двері.

— Послухай, — Макс відштовхнув від себе Микиту і, поправивши накидку, що збилась, присів на край ліжка. — Я не можу тобі все розповісти, мені потрібно переконатися, що...

— Ні, це ти послухай! Ти звинуватив мене у крадіжці! Ти поводишся, ніби ти пуп землі! Сидиш тут і керуєш усіма! Тільки ні я, ні мої друзі не у твоєму підпорядкуванні! — Микита зірвався на крик, вчорашня образа з новою силою розгорілася всередині.

— Припини, — тихо промовив Макс.

— Я не знаю, чому Віка вважає тебе добрим, але мені ти просто нестерпний! — з неприязню доповнив хлопець.

— Відпочинь від мене, ненадовго, — тим самим байдужим тоном промовив Максим і одним рухом змусив Микиту замовкнути. Підхопивши хлопця, що втратив свідомість, Макс переклав його на ліжко. Він довго вдивлявся в його обличчя, намагаючись знайти знайомі риси.

"Невже правда?" — вкотре за день подумав він. Поглянувши на двері, Макс швидко витяг з кишені заздалегідь приготовлений шприц. Перетягнувши руку Ніка джгутом, маг увів голку у вену. Темна кров наповнила шприц. Акуратно витягнувши голку, маг закрив її ковпачком і, сховавши шприц, поспішно вийшов із кімнати.

* * *

Прокинувшись, Микита спочатку не зрозумів, де він знаходиться. Відчувши легкий біль у руці, хлопець опустив очі та помітив маленьку дірочку від проколу. Здогадавшись про причину її появи, Нік схопився з ліжка і рвонув униз. Переступаючи через дві сходинки, він влетів у вітальню.

— Ну що?! Отримав, що хотів? — закричав він. Підлетівши до Макса, який явно не очікував такого натиску, Микита повалив його на підлогу.

— Охолонь, — Дан відірвав розлюченого хлопця від Максима.

— Ти вирішив, що можеш ось так просто взяти та робити те, що тобі прийде у твою ненормальну голову?! — намагаючись вирватися з рук Дана, прокричав Нік. — Та хто ти такий, чорт забирай?!