Новий світ

Потойбіччя

Через достатньо маленьку кількість часу дівчата прийшли у якусь будівлю. Мейлін навіть не помітила цього. Їй здалося що вони ніби перейшли через портал.
У середині будівлі у яку вони зайшли було дуже багато людей, які виглядали дуже зайнятими. Все там відбувалося дуже швидко. Ще там постійно змінювався простір, що трохи лякало Мейлін.
Мейлін разом з Ліджуан зайшли у якийсь офіс.
Він був досить великим. Там були панорамні вікна. І за вікном Мейлін побачила зоряне небо. Дівчина дуже
злякалася.
__________________________________________________________________

М: ми що, у космосі?!
Л: А? Що? А, ти про це? Це просто такі декорації.
М: що ми тут забули?
Л: зараз сюди прийде суддя.
__________________________________________________________________

Через декілька хвилин в офіс прийшла дівчина. Коли вона прийшла Мейлін не подумала що вона суддя. Через те що вона також виглядала її однолітком.
__________________________________________________________________
Ц: доброго дня, я Цзіньхуа.

М: ви суддя?
Ц: так. Сьогодні почнеться суд. Там ми якраз і з'ясуємо що ми будемо з вами робити.
Л: міс, коли саме почнеться суд?
Ц: він почнеться через дві години. А зараз про веди її у кімнату очікування.
Л: добре, дякую.
__________________________________________________________________

Після того як Ліджиан з Мейлін вийшла з кабінету перед ними з'явився ліфт. Мейлін трохи побоювалася туди заходити, але потім вона взяла себе в руки і зайшла туди.
У ліфті були сидіння з пасками безпеки. Ліджиан сіла та пристебнулася. Мейлін на це не звернула уваги і коли ліфт почав їхати у неї було таке відчуття ніби він їхав з сторони в сторону. Нарешті він вже зупинився. Після цього Мейлін ледь встала на ноги. Коли двері відчинилися дівчата вийшли з ліфту, і коли вони зробили це ліфт вже зник. Ліджиан попрямувала вперед по коридору, а Мейлін за нею. Дівчина не могла перестати все роздивлятися.
__________________________________________________________________

Л: ти там скоро? Шевелишся як черепаха!
М: так, я вже йду.
__________________________________________________________________

Коли вони дійшли до кінці коридору пед ними було звичайна стіна. Ліджиан про встала і дивилась на неї.
Мейлін дуже здивувалася і через декілька секунд там з'явилися двері.
__________________________________________________________________

Л: це кімната очікування, заходь. І нікуде не виходь, якщо не хочеш заблукати!
М: добре, добре.
_________________________________________________________________

Кімната була теж дуже великою. Там був великий телевізор, ліжко, а також великий стіл з солодощами. Мейлін була досить голодною, тому вони вирішила поїсти. Їжа була дуже смачною. Дівчина не змогла навіть зупинитися.
Коли вона вже нарешті наїлася вона увімкнула телевізор, де якраз йшов її улюблений фільм.
Коли фільм закінчився їй стало нудно. І тому вона вирішила погуляти по будівлі. Вона забула що там постійно змінюється простір і через це можна легко заблукати. Коли вона вийшла з кімнати Мейлін відкрила рондомні двері. Після цього коли вона зробила це кімната, у яку вона зайняла була дуже темною. Настільки темною що вона взагалі нічого не бачила. Мейлін не могла нічого нащупати і вона зрозуміла що кімната була пустою. Дівчина пішла у сторону дверей через яку вона зайшла, але вона їх не знайшла. Після цього вона згадала що там змінюється простір. І вона не знала що їй робити. Через декілька хвилин вона побачила світло, а після цього якийсь сілует. Коли вона підійшла ближче вона зрозуміла що це була Ліджиан.
__________________________________________________________________

Л: що ти там робила?! Я ж казала не виходити!
М: вибач.
__________________________________________________________________

Ліджиан взяла її за руку і штовхнула її у кімнату, у яку її привела раніше.
__________________________________________________________________

Л: сиди тут, і нікуди не виходь!! Скоро почнеться суд...