47 палата

це було погане рішення якщо його можна так назвати

Тарас:( я отямився в якомусь покинутому будинку на поверсі десь 5 та в ліфті який просто висів над поламаною підлогою на одному єдиному тросі по серед величезної кімнати, я не знаю як так взагалі можливо бо по факту ліфт має бути у спеціальній ліфтовій шахті а не просто по серед чиєїсь квартири, розваленої квартири. Цей будинок був дуже старим та таким розваленим що стіна була як величезне вікно без скла в яке заглядало величезне дерево. В підлозі була величезна дірка та кругом неї було повно всякого мотлоху. Здавалося б що з того ліфта неможливо вибратися бо він висів дуже високо від підлоги та занадто низько від стелі, але я всерівно виліз наверх ліфту спераючись ногами об двері та схопившись за трос як найвище я виліз на кріплення верхнього поверху та стрибнув з якоїсь дощечки я впав на землю але на диво навіть нічого не пошкодив про те чомусь мене це не хвилювало.. в тій кімнаті були двері та я зайшов туди та побачив там свою кімнату. Я зайшов туди та все було як зазвичай про те коли я підійшов до ліжка я побачив там якусь жінку яка лежала там здається мертва але з відкритими очима. Я вибіг з кімнати та почав шукати вихід але коли я хотів вийти назад в ту кімнату то виходу більше не було. Була просто бетонна стіна а я сам був вже в якомусь під'їзді в якому ні сходів ні ліфтів. Всього дві двері, одна та в якій я вже був а в другій була величезна чорна кімната в якій були лише одні білі двері. Коли я зайшов до кімнати то двері котрі були за мною зачинилися та зникли, а ті що передімною стояли так ніби дивилися на мене. Я відчинив двері та мене зразу закинуло туди, двері знову зникли і на стінах почали відкриватися великі очі які дивилися на мене. Мені було страшно через мою фобію та я трохи відійшов назад та відчув як легенько штовхнув щось ногою. Це був ліхтарик, я взяв його та коли ввімкнув всі очі зникли а коли я знову вимкнув його вони з'явились назад. Як я зрозумів вони боялись світла тому я почав світити тим ліхтариком по всій кімнаті та заспокоївся поки не зникли всі до одного. Також я помітив маленькі дверцята в стелі та заліз туди. Я побачив там хлопця в капюшоні та чорному светрі, коли він обернув голову до мене то все розмилося і я помітив тільки його синє волосся яке світилося а далі все обірвалося і я прокинувся та надімною стояв Саша який будив мене.)
Саша: ти що помер? ООО, нарешті, а то до тебе хрен добудишся
Тарас:  Was?.. was brauchst du!? Lass mich schlafen! heute ist ein freier Tag! ( Що?.. що тобі треба!? Дай поспати! сьогодні ж вихідний!)
Саша: ну і що шо вихідний?
Тарас: Und das! Was zum Teufel brauchst du!? Nennen Sie den Grund dafür, dass Sie mich an einem freien Tag wecken werden, an dem ich schlafen wollte!? (А те! Що тобі треба блять!? Назви причину по якій, ти будиш мене в вихідний день коли я планував поспати!?)
Саша: та я просто згадав що ми тоді так і не дійшли до покинутого садочку тож прийшов будити тебе що б піти туди разом, а і говори по українській будьласка бо Аманда задовбалась перекладати
Тарас: ШО, яка ще Аманда!?
Саша: ну ми можна сказати трохи знайшли спільну мову та вона іноді допомагає мені а я їй.. ну зараз не про це! Збирався пішли
Тарас: що? Як? Як ти зміг з нею поладнати? Куди іти? Я майже половину прослухав..
Саша: про Аманду не важливо, а то на рахунок того що ти прослухав то не мої проблеми зайчику, вставай, вдягайся, і пішли в покинутий садок🥰
Тарас: не називай мене так..
Саша: чого?
Тарас: бо від сприйняття того що ти бісексуал мені стає якось моторошно..
Саша: та мені похуй, збирайся давай
Тарас: та зараз, зараз..
Саша: я на кухні почекаю😘
Тарас: (я зібрався і ми з ним зразу пішли до того садочку, коли ми зайшли в середину там все було точно так само як і в моєму сні тільки не було ліфта який висів по серед кімнати. Ми пішли в ту кімнату де я бачив на ліжку ту жінку але там була просто звичайна кімната з СРСР та раптом з вікна вилетіла ластівка та Саша так злякався що ледь на мене не вискочив)
Саша: ШО ТО ЗА ЧОРТ!?!?
Тарас: ти дебіл? То просто ластівка
Саша: я думав стріляють..
Тарас: пташками? Пішли вже далі
Саша: ну я шо винен шо воно таке страшне?😭
Тарас:(ми з ним піднялися на другий поверх по поламаним сходах та там було повно розкиданих дитячих іграшок та розбитого скла в яке Саша наступив та ледь не продирявив собі ногу, ми продовжували ходити по тому садочку поки надімною не обвалилася стеля. Звісно я встиг відскочити але мені придавило ногу та я ледве зміг її звільнити. Поки Саша стояв вахуї та дивився на дірку в стелі)
Саша: піздєц
Тарас: ага.. сука..
Саша: ЇБАААААА ТИ ЦІЛИЙ ХОЧ!? МЕНІ ПІВ ТАРАСА НЕ ТРЕБА!!!
Тарас: та не кричи ти, подумаєш мені ледь ногу не відрубало.. бля.. а це реально піздєц, в мене тепер ще й напевне вся нога в кровяці.. сука
Саша: БЛЯ...... тут щей зв'язку напевне немає
Тарас: а нащо?( Я спокійно піднявся на ноги з першого разу та Саша зразу відвів погляд) що?
Саша: в тебе вся нога в крові..
Тарас: блять..( знаючи те що Саша до смерті боїться крові я вдихнув та  Знявши з руки бинт обмотав ним ногу щоб ту рану не було сильно видно.) Пішли
Саша: а ти не здохнеш по дорозі?..
Тарас: доживем побачим(я ступив крок і по тілу пройшовся біль схожий на той що я відчував як тільки опинився в тілі після того як там був Такеші і Саша херанув його током але біль був трохи сильнішим.. не зважаючи на нього я вдав що все добре та ми з Сашою рушили до лікарні. Мені перебинтували ногу та десь через місяць нога зажила і бонусом я зміг виспатися бо ходити нікуди не треба було. Одного дня коли ми з Сашою гуляли до нього подзвонили і він відійшов щоб поговорити та повернувся вже з сумним в перемішку зі здивованим лицем хоча до цього сміявся як коняка) що сталося?
Саша: блять.. та не важливо.. мені вже треба іти..
Тарас: та дідько, скажи що сталося!
Саша:...
Тарас: якого біса ти мовчиш?
Саша: я ж говорив не важливо..
Тарас: слухай, якщо я це спитав то для мене це важливо і ти ж знаєш, що мене краще не дратувати бо сам знаєш що буде! Минулого разу тобі було не дуже приємно тому будьласка кажи одразу бо сам знаєш, що я не вмію контролювати злість і роблю необдумані рішення а потім жалію я і багато хто ще! Я щей сьогодні як ти можеш помітити не в дуже хорошому настрої тому шансів що я зірвуся або нашкоджу тобі або ще комусь набагато більше а я не хочу робити комусь боляче.
Саша: я.. потім.. можливо.. скажу.. бувай.
Тарас: блять, стій!(він швидко пішов кудись та я помітив, що на його очах були сльози, я вдихнув та вирішив не нав'язуватися бо не відомо, що він відчуває, можливо він хотів побути сам.. я почав жаліти, що надавив на нього і відчув жахливу провину.. раптом хрестик в мене на шиї почав ставати яскрава синім та таким темним що майже чорним. Я побіг туди ж куди пішов Саша але там вже нікого не було, від нього нього навіть слід простив. Я побіг до стіни яка переміщає у часі та вже можливо навіть благав щоб мене перемістило в той самий час куди і перенесло його. Я був майже впевнений, що він минулому, ви можете здогадатися чому. Мене перемістило в ту саму чорну кімнату з маленькими зірками та там посередині сидів здається Саша.. його волосся світилося та було синьо білого кольору. Я підійшов та коли він повернув до мене голову то я аж перелякався.. у нього ніби не було очей.. просто пусті чорні дірки з який лилися чорні сльози з розчиненою в них кров'ю, Саша плакав один в оточенні мільйона зірок з здається невідомих для мене причин..)

Саша: що тобі треба?.. *всхлип*
Тарас: Саша..
Саша:...*хник* забирайся..
Тарас: ні..(я сів біля нього та обійняв його після чого він почав плакати ще дуще.. мені здавалася що в цьому всьому винен я та, що вже нічого не виправиш і я був готовий залишитися із ним в тій темряві навічно якщо не зможу витягти його назад у нормальний світ.) Чому ти не хочеш розказувати мені про те, що відбувається з тобою?
Саша:*плач* я.. я не хотів втягувати нікого в свої проблеми.. *плач* а потім почав страждати сам *хник* я не можу зрозуміти чому мені так сумно!? *хник* чому зараз я просто.. *всхлип* не можу відчувати інші емоції!? *Плач*
Тарас:..просто.. розкажи мені все про що думаєш і все що тривожить тебе.. я вислухаю і обіцяю, що не буду тебе цуратися..
Саша: *хник*...
Тарас: будьласка..
Саша: я.. просто.. після того як я почав мати хоч якісь сили моє життя так змінилось, що мені стало важко приймати себе таким як я є та був раніше.. я вже не можу повернути все назад як би мені не хотілося.. я нікому не говорю про те, що відчуваю.. я звик тримати смуток глибоко на замку та не давати йому волю.. тому мені і стало так важко прийняти.смерть моєї матері.. тільки вона знала про мої почуття та про те, що не знав ніхто.. я завжди розповідав їй усе бо знав що вона не зможе якось образити чи принизити мене, а зараз.. її немає.. вона просто взяла і покинула мене.. чорт! Та не тільки мене.. усіх! Я навіть не можу попрощатися з нею.. не можу в останнє побачити її лице та відчути той приємний аромат трав якими завжди від неї пахло.. не можу відчути як вона обіймає мене та як її волосся лоскоче повітря.. вона завжди допомагала та підтримувала мене.. не було майже ні одного моменту з мого життя коли вона якось сильно ображала або принижувала мене.. мені хочеться сказати їй як я її люблю.. тільки зараз я розумію як вона любила мене.. чому!? Чом тільки зараз я розумію, що хочу її побачити!? Чому я не розумів цього тоді коли міг це зробити!? Я справді принижував її коли поводився з нею як з мотлохом.. тільки зараз я розумію, що це я завжди починав ті жахливі сварки та говорив до неї тільки злим тоном.. якби я міг я би перебрав всі на світі слова вибачення перед нею.. і навіть якби вона не вибачила я би всерівно продовжував би намагатися загладити свої провини.. тим більше кому я взагалі потрібен!? Якби я не стримував емоції то був би плаксою.. а кому це потрібно? Звісно ж нікому..я знаю шо ти слухаєш все це лише тому, що тебе так вчили і ти не хочеш здаватися бездушним в очах інших.. просто залиш мене тут та іди в звичайний світ де тобі буде набагато краще.. зроби як і всі.. просто покинь та забуть про мене.. всеодно в моєму існуванні немає жодного сенсу.
Тарас:ні.. ти підеш зі мною хочеш ти цього чи ні. Просто дай мені руку.. ти не повинен залишатися гнити в темряві через те, що хотів бути в очах інших позитивом та піднімати настрій усім підряд. Вибач звісно але як на мене це клоунізм.. ти не можеш просто отак здатися через те, що втратив дорогу людину, вісі ми як не як рано чи пізно помремо, так працює всесвіт і ти не можеш нічого вдіяти. Є люди які шукають позитив в смерті, наприклад- він зможе побачитися з кимось із сім'ї кого вже давно немає, а якщо помре ну наприклад.. ну навіть можна взяти мене, коли я помру той хто вже багато часу надсилає до мене вбивць щоб вони нарешті стерли мене з лиця землі зможе нарешті видихнути та і тим вбивцям буде легше. В всьому є свої плюси і всьому скоро прийде свій час а можливо навіть назавжди прийде кінець, потрібно просто дочекатися.  Ти можеш відчувати всі емоції які тільки можна і ніхто не матиме права тебе засудити за це бо вони самі відчувають страх, смуток, радість, злість, відразу та багато інших емоцій. Це природнє явище і його не варто приховувати бо потім можуть бути проблеми з вираженням емоцій. Цими словами я не говорю що ти повинен бути як усі та не говорю що смерть це добре, я просто не хочу щоб ти помер тут один та відчуваючи біль.. (я піднявся та простягнув йому руку трохи усміхаючись) просто, дай мені руку (він взяв мене за руку та також піднявся вставши напроти мене. Я перемістив нас назад у нормальний світ та Саша вже виглядав як звичайна людина, ну хіба що з напів білим чубом.. я помітив що його очі були повністю нормальні, тобто два ока були сірого кольору хоча раніше одне з них було чорне.)
Саша: ми що в лісі?
Тарас: немає більш знайомого мені місця як цей ліс
Саша: надіюся це не той німецький ліс про який ти мені розказував..
Тарас: думаю переносити нас в Німеччину було б якось не дуже актуально..
Саша: ну в принципі так, тале як нам тепер звідси вибиратися? Ти переніс нас в якісь хащі..
Тарас: ну вибачте.. що вже є
Саша: пішли шукати вихід
Тарас: (він пішов на право а я за ним. ми десь годину бродили по тому лісі в пошуках виходу і як би я не старався на лиці Саші Гі разу навіть не сяйнула хоча б малесенька усмішка. Він ходив з то сумним то не задоволеним лицем та постійно дивився на мене.. мене це "трохи" напрягало бо він останнім часом ніби сканує кожен мій крок.. це навіть якось моторошно..) Саш, чому ти так на мене дивишся?
Саша: е.. а..я?.. тобі здається..
Тарас: кого ти обманюєш? Думаєш я не бачу?
Саша:думаю це не важливо
Тарас: чому?
Саша:напевне нам потрібно розділитись..
Тарас:(я навіть не встиг нічого сказати як він зник за кущами.) Куди ти дівся!? Ну і чорт з тобою..