Oops! This image does not follow our content guidelines. To continue publishing, please remove it or upload a different image.
"Щодня хтось новий стукає в мій чат Розповісти, що старіє ватажок мій Акелла. Тільки я з родини нелюдимих вовченят. Я не кину його! Я душею прикипіла".
~З мережі вірш "Акелла"~
~•••~•••~•••~~
Все минає... Стирається у вічності слід... Хтось мимо, хтось "марновогко"... Я з сім'ї нелюдимих... Сама по собі... Не вовченя, але віддана Вовку...
Мій "Акелла" - ватажок... Альфа... Воїн... Мудрець... Абсолют у вільній єдності... Сильний... Гармонійний у лісі... Вічний борець... Універсальний... Злегка імпульсивний...
Не втрачаючи себе, перебуваю ззовні... Що полювання? Рутинна справа для "сірих"... Так, шляхи мої не прямі - завжди в кривезні, Розуміє та знає "Акелла"...
Я поза снів, недовіри, сварок та образ... Промахнусь... Він прикриє - безперечно, відверто... Я дивлюся в той самий бік... /Шакал волає до нас/... ...Не вовченя, але також я вперта)...
Мій "Акелла" гідний... У почутті... У собі... Я прикрию... Кине усмішкою: "Дівчисько! Принцеса шовку!" ...Так, із сім'ї нелюдимих... Сама по собі... Не вовченя, але віддана Вовку...
