Забута Земля

1. Сторож Космосу

2350 рік. Реланета, колонія 5-та, сектор 0245-А, Саверді.

 От на що можна дивитися вічно, так це на зірки. Бо вони будуть жити, за нашими уявленнями, вічність. Такі маленькі, наче непримітні цяточки, але водночас мають небувалі велетенські розміри; вони блимають нам, показуючи своє унікальне світіння. Хтось вже доживає свої останні дні, а хтось тільки починає зароджуватися. У когось мається зелене мерехтіння, а у інших – брунатно-червоне. Усі вони відіграють роль у красі та балансі Всесвіту. Без них було б пусто та темно, наче нічого іншого не існує.

 Порода землі дуже груба та холодна, але мені це не завадило сісти на голий ґрунт, спостерігаючи за світилами, що знаходяться за мільйони світлових років. Найбільш визначні події, як-от: політ комет, за якими тягнуться яскраві хвости різноманітних барв, метеоритні дощі, які на певну мить заполоняють весь видимий горизонт, нові спалахи в межах Чумацького Шляху або будь-що інше, що змогло б мене вельми вразити, старанно занотовую у космічний щоденник. Я безпреривно веду його протягом п'ятнадцяти років, майже з самого дитинства, для власного спокою та зняття напруги, що накопилась за цілий день. Тут – роки спостереження за різними планетами, зірками та за Всесвітом в цілому. 

 "Сторож Космосу". Так мене змалку називала матір, коли бачила мене за вікном, де записував власні спостереження. Спочатку мене нічого не цікавило, я не знав, що я хочу і ким бути, незважаючи на маленький вік. І коли я вперше і зовсім випадково побачив "...синьо-блакитнку зірку, що безкінечно падала, не знаючи, куди їй приземлитися…", то був навдивовижу враженим.



 Як згодом пояснила мати, то це була звичайна комета – суміш газу, льоду та космічного пилу. Ми з мамою стали своєрідними першовідкривачами цієї комети, тож вирішили назвати його "Синій Подорожувальник" . Цей мандрівник подорожує Всесвітом, пізнаючи нові планети, явища, цивілізації. Саме в цей момент я забажав стати космонавтом, аби також, як ця комета, подорожувати та досліджувати нові незвідані світи.

 Через свій маленький, але компактний і дуже потужний телескоп я роздивлявся чорну пелену простору. Все як завжди: стабільно та ідилічно. Раптом побачив щось неймовірно чудове; ту саму прекрасну космічну подію: вибух наднової. Я аж трохи налякався від занадто яскравого та раптового світіння. Хоча, це видовище можна було спостерігати і неозброєним оком. Це настільки рідкісне явище, що вирішив, що треба записати всі емоції у свій щоденник: