Рука повільно візерунки виводить,
Які пропадуть, можливо, ніколи.
Вони давно одне одного перекривають,
А рука все далі і далі їх виводить.
Ці дії вже не приносять того результату,
Тому інші візерунки стають дедалі яркіші.
І вже байдуже чи побачать люди,
Тому візерунки йдуть далі та далі.
Тихо душа вкотре шепоче:«Спинись!»
Та хіба зможеш спинитись так легко?
Ось здригається рука і падає лезо в воду,
Яка змінила на кривавий свій колір.
