Сяйво місяця в кімнату заглядає,
Намагаючись знайти людину в ній.
Ось вона. Сидить на ліжку, та не читає.
Вона закуталась у ковдру і тихо плаче.
Тихій шепіт чути з уст її не часто.
“У чому же моя провина?”
Такі слова злітають з уст її раз за разом,
Та ще більше дум в голові її літає.
Проходить ніч ця безкінечна,
Знову ранок настає.
І тільки місяць пам'ятає
Як вона зламалась в той момент.
