Високий келих повільно наповнювався вином. Рідина рубінового кольору мала приємний ягідний аромат і терпкий присмак. Підперши однією рукою щоку, Маргарита підняла келих і стукнула об гладеньку поверхню дзеркала. У ньому відображалося кругле обличчя - вродливе, ніжного бронзового кольору, з гострим підборіддям і м'якими лініями. Професійний макіяж підкреслював екзотичну зовнішність дівчини. Навіть розмазана по щоках туш не псувала образу Маргарити. Великі сірі очі були червоні від сліз.
- До біса, - хрипко кинула дівчина й залпом осушила келих. Налила ще і знову стукнула об дзеркало. - Хай він іде до біса! - вже заволала Маргарита, придушивши бажання кинути келих у дзеркало. Її переповнювали відчай і безвихідь. - Що я зробила не так? Що?!
Це ж яким шматком лайна треба бути, щоб кинути дівчину саме 14 лютого? Про це краще спитати у Богдана.
І хоча стосунки з ним було важко назвати здоровими, Маргарита його любила. Сприймала критику хлопця як належне і намагалася догодити йому. Відростила волосся, стала носити взуття на підборах і сукні, аби бути більш жіночною, постійно шукала рецепти страв, щоб дивувати Богдана, пішла з секції вільної боротьби. Та йому постійно щось не подобалося. Особливо останні два місяці. Хлопець міг почати сварку на рівному місці, але винною була Маргарита. Гонитва за неіснуючим ідеалом, невдоволення коханого, бажання йому сподобатися, постійний стрес - все це морально виснажувало дівчину, перетворюючи на стомлену знервовану особу, яка дедалі частіше сиділа вдома, де недовго була собою, знімаючи ненависну маску слухняної ляльки.
Але попри це, вона все одно любила Богдана.
- Що мені тепер робити? Як мені жити? - спитала захмеліла Маргарита у відображення, витираючи непрохані сльози. Вино невпинно закінчувалося. Доведеться шукати віскі.
- Наче ти до нього не жила, - зневажливо пирхнула інша Маргарита, та, що була у дзеркалі. На відміну від цієї Маргарити, вона виглядала невдоволеною й сердитою. - Глянь, на що ти стала схожа. Ти бліда тінь самої себе. Це огидно.
- Яка різниця? - діалог з дзеркалом Маргарита сприйняла на диво спокійно, вирішивши, що це гра її уяви. - Я хочу, щоб Богдан повернувся до мене.
- Він не повернеться, і ти це знаєш, - Маргарита у дзеркалі безтурботно витирала туш і поправляла макіяж. - Твій Богдан - бридкий брехун, боягуз і аб'юзер. Забудь його. Він тебе не вартий.
