1, 2, 3

[2]

Джесон та Джисон сиділи на дивані, та обговорювали недавній альбом однієї з музичних груп, коли у двері хтось постукав.
-Це, певно, Джемін прийшов, - старший піднявся та направився у сторону дверей, Дже тим часом почала поправляти плед, на якому вони сиділи - Ти там якось одягнись нормально, аби в піжамі не сидіти, - крикнув Пак з коридору
- Я в себе вдома, не буду я наряджатись лише заради твоїх дру...
- Привіт, Сон, - пролунав збоку чийсь басистий голос,  вмить змусивший дівчину підскочити від неочікуваності, - Радий тебе бачити.
Повернувши голову, у проході вона побачила високого та стрункого хлопця, який яскраво усміхався до неї. Пасма його чорного волосся спадали на очі, майже повністю закриваючи їх, і це викликало бажання протягнути йому резинку, яка про всяк випадок завжди знаходилась у неї на зап'ясті.
- А... Так .. Привіт... Навзаєм. Скільки літ, скільки зим,- Джесон поклонилася та ніяково заправила волосся за вухо, - Я, напевно, піду дістану якихось снеків для вас. Джемін, сідай, почувай себе як вдома, - він кивнув їй у відповідь і дівчина попрямувала на кухню.
Від того сором'язливого старшокласника, яким запам'ятала його Джесон, не лишилось нічого окрім милої усмішки (що не є дивиною: зуби ж ті самі ...) . Хлопець дуже змужнів за час, який пройшов з їхньої останньої зустрічі у шкільному коридорі - тоді вони з Джисоном підходили, аби привітати На з випускним.

flashback
- Вітаємо тебе з закінченням школи! - разом вигукнули брат з сестрою. Чотирнадцятирічна Джесон протягнула хлопцю букет квітів, та впихнула йому його в руки.
- Сонбе, бажаю тобі знайти своє призвання якнайшвидше та успіхів у навчанні в університеті! - дівчинка з повагою поклонилась зніяковілому Джеміну, лице якого покрила багряна фарба.
- Дякую... Джисон, а це ... ?
- Я Пак Джесон, сестра Пак Джисона, приємно познайомитись!
-  Зрозумів. Я На Джемін. А ти, до речі, гарнюня, не те що твій брат, - На підморгнув сестрі друга та розсміявся, за що отримав нахмурений погляд донсена у відповідь.
- Ей, хьон, я тут теж є ! Ну я тебе теж там вітаю, всі справи... Сумуватиму за нашими походеньками за гаражі на перервах, - Джисон фальшиво шморгнув носом та витер неіснуючі сльози з обличчя. Через секунду, він вдарив себе долонею по губам, - В сенсі, Сон~ні, ми ні за які гаражі не ходили, я жартую просто...
- Зроблю вигляд, що повірила. - дівчинка хитро посміхнулась, поклонилась Джеміну на прощання, та пішла у сторону виходу зі школи, відчуваючи на спині його погляд.
- А що це за комплімент у бік моєї сестри був? "Гарнюня"? Ти серйозно?
- Мила в тебе сестричка, - тихо мовив На. Правий куточок його губ піднявся, і хлопець перевів (тепер вже глузливий) погляд на свого друга, - Пішли-но, повихваляюсь своїми результатами екзамену ...
end of flashback

На язику Джесон крутилась фраза "Ти сильно змінився", але їй здавалось занадто банальним та безглуздим казати її Джеміну. Все-таки, час йде, і людям властиво мінятись як ззовні, так і всередині.
Дівчина зайшла до кімнати в одній руці з тарілкою доверху наповненими чипсами, а в іншій з двома склянками для брата та його гостя. З усіх сил вона намагалась донести пляшку газованого напою, яку вона затиснула між рукою та верхньою частиною тіла. Їй це вдавалось, але кожен крок відчувався як останній: Пак просто подумки молилась, аби це все зараз не впало на підлогу, яку вона лише вчора вимила.
Хлопці сиділи на підлозі та грали у щось на Плейстейшен. Судячи з лайливих слів, які з кожним натисканням джойстика звучали все гучніше і гучніше гра справді була серйозною. Почувши кроки, Джемін направив свої очі в сторону звуку, і вмить підірвався з місця, направившись до Джесон, у якої вже відпадали руки від важкості грузу.
- Ей, хьон! Ми все продули через тебе! Мінус бонуси, та що ж ти робитимеш! - Джисон притулив подушку до обличчя і почав бити нею себе по голові, - Ти чуєш, що я тобі кажу?
- А сестрі ти допомогти не хочеш? Що це за брат: запросив гостя, і все скинув на сестру? Але вже...,  - Джемін забрав у дівчини пляшку, склянки, та доніс усе до столика, - Чому ти не покликала мене? Я б тобі допоміг, а то якось не дуже ввічливо вийшло, - На звернувся до Джесон та лагідно усміхнувся.
- Не хотіла вас відволікати... Та й мені не важко.
- Бачив я, як тобі «не важко», - Джемін тихо засміявся.
- Йа, Пак Джесон! Це через тебе ми продули!, - Джисон замахнувся подушкою на сестру і сердито глянув на неї.
- Добре, я зрозуміла. Буду наверху, - дівчина пустила очі під лоба, та почала підніматися по сходах у свою кімнату,- Якщо що, то кличте.
- Ей, ти куди тікаєш? Я ще не договорив! Ащ, нестерпне дівчисько! Вона завжди так! Ніякої поваги до старших! - Пак тяжко застогнав і прийнявся перезапускати гру, яку вони не змогли завершити гідним чином.
А Джемін продовжував дивитись у сторону, де ще пів хвилини тому стояла молодша сестра його найкращого друга.