Я розповіла Ніці, як все відбувалося. Вона сиділа, широко розплющивши очі. Катя знаходилась поруч і тримала сестру за плечі.
Після закінчення розповіді Віктор і Святослав підтримали її, а Міша не знайшов нічого кращого, ніж просто загорнути свою кохану в обійми. Їй це було потрібно. Саме така підтримка. Батьки допомогли мені оговтатися після того, що сталося. А я ж не могла повірити. Я впоралась. Змогла. Захистила тих, хто мені дорогий. Врятувала.
Минув лютий. Наші емоції встали на свої місця. Я більше не ходила по голках, Віктор повернувся до своєї роботи вже в Підводному. В Луцьку відрядження скінчилося. Він там був вже не потрібен. Тепер ми повернулися до звичайного життя: зустрічі ночами, щонеділі гонконгські вафлі, іноді вночі у нього в квартирі. Так, я знову буда щаслива. Той, кого я кохаю, поряд. Цілий і неушкоджений. Відданий, сміливий, чуйний. Мій Віктор.
В світле березневе жіноче свято я вимушена була залишитись надовго в кафе. Хоч і в календарі Восьме березня було відмічене червоним, скорочений день ми вирішили не робити. Мені це навіть сподобалось: скрізь були усміхнені дівчата із квітами, одягнені в гарні сукні, в супроводі зі своїми другими половинками. Віктор теж щось готував для мене, попросив мене приїхати на головну площу Підводного. Що ж це за сюрприз? Я стрибала від нетерплячки, настільки сильно хотіла побачитись із ним.
Перемивши весь посуд, помивши підлогу в перевдягнувшись в привабливі джинси і фіолетовий блискучий светр, я зачинила кафе і рушила на головну площу. Авто везло мене повз гарні будинки, вікна яких і досі були прикрашені новорічними гірляндами. На моєму обличчі вилізла усмішка. Іноді дивуюся людській ліні. Проте це настільки красиво виглядало, що немає сил когось у чомусь дорікати. Навіть ментально.
Ось вже і площа, а там далі сходи до Будинку культури. Зараз заверну авто і встану. Я придивилася уважніше в далечінь і помітила знайомі фігури своїх рідних. Стояли всі: батьки, сестри, їхні чоловіки і...Іван зі Степаном? Точно, вони! І Юля між ними. Було темно, та вуличні ліхтарі освітлювали вулицю. Хоча мені і без того вдалось би побачити тих, хто стояв на площі. Кущі навколо тротуару були прикрашені срібними гірляндами.
Я вийшла з машини і попрямувала до своїх. Вони помітили мене і відразу ж заусміхалися. Особливо Юля. Вона прикрила рот рукою і майже чи не стрибала на місці. Іван і Степан теж усміхатись на всі тридцять два, аж було видно ікла. Неначе змовились, серйозно.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Апогей
VampireДруга книга трилогії «Під Місячним Сяйвом». Від останніх подій минуло три місяці. Весь час Сашу мучили докори сумління, бо вона вперше в житті вбила вампіра. Дівчина переконана, що її новоспечені вороги, криваві вампіри Анна і Святослав скоро поверн...