У кайданах

29. Флешбек 4

Малфой припідняв брову із виразом схвалення на обличчі.

— Не думаю, що чув про такі чари.

— Вони зовсім нові, — сторожко сказала Герміона.

— Твій винахід?

Вона неохоче кивнула.

— Насправді, вони не дуже практичні. Діють тільки на металевих предметах.

— Дуже цікаво, — прошепотів Малфой, підходячи ще ближче.

Щоразу, коли він наближався, Герміона усвідомлювала, наскільки він небезпечний. Малфой був наскрізь просякнутий чорною магією: вона виходила з нього хвилями, чіпляючись за його одяг та волосся, і, здавалося, була частиною його сутності. Неначе він завжди носив мантію, зіткану з темряви та злості, але при ній старався її приховувати.

Довкола нього було так багато пітьми. Усі ті смерті на його совісті.

Він буквально потопав у них.

— Давай спробуємо ще раз. Подивимося, як довго ти зможеш протриматися, — він слабко усміхнувся. — Без поцілунку... цього разу.

Потім він знову увійшов в її свідомість. Герміона утримувала ментальні стіни протягом кількох митей, стараючись сконцентруватись та зібратися з думками, а тоді вона вдала, що Малфой пробив її захист.

Герміона не була впевнена, чи була вона достатньо вмілою в цьому, чи в Малфоя вистачило совісті не передивлятися всі її спогади. Він дозволяв їй відволікати його увагу на більш незначні моменти. Коли Герміона змогла успішно виконати цей трюк більше десяти разів, він, врешті, покинув її свідомість.

Її голову пронизували хвилі болю. Здавалося, тиск вже майже розколов її череп надвоє. Біль був нестерпним. У Герміони на очах виступили сльози, і вона прикусила губу, стараючись не розплакатись.

— Випий це, — наказав Малфой, вкладаючи їй до руки баночку із зіллям Сну без сновидінь. — Інакше ти можеш знепритомніти, намагаючись апарувати. Я б не радив так експериментувати.

Герміона проковтнула зілля, вирішивши, що Малфой навряд збирається її труїти.

— З тобою таке траплялось? — запитала вона, коли біль в голові почав потихеньку стихати, а перед очима перестали танцювати темні плями.

— І не раз, — відповів він коротко. — Моє навчання було досить... жорстоким.

Герміона кивнула. Їй досі було важко повірити, що перед нею стоїть той самий хлопчисько, що знущався над ними в школі.