В темряві ти залишився лише в моїх спогадах.

В темряві.

  Хлопець спокійно просинається від годинного сну. Занадто багато всього навалилося на нього разом з популярністю. Неочікуваною для нього популярністю. Ось тому й режим в нього такий дивний, для звичайних людей. Він розуміє що це все до добра не доведе, але що робити. Часу на нормальний восьмигодинний сон просто немає, й поїсти він встигає через раз. Зранку універ, далі тренування з баскетболу, опісля час для створення відео, потім стрім, якщо його немає то пише диплом, а далі домашнє завдання. Ось і все. День закінчився й все починається знову.
  Сьогодні перше березня. На дворі вже повинна починатися весна, але по погоді це зовсім не помітно. -8° показує телефон, коли хлопець бере його щоб вимкнути будильник. Ваня протирає почервонілі від втоми очі. Йому неймовірно хочеться спати, поніжитися в теплому ліжку години три, але таких можливостей в нього немає. Він потягується всім тілом, й приймає сидяче положення. Позіхнувши й поправивши завжди неслухняне волосся, Безсмертних встає з ліжка. Босими ногами йде по холодній підлозі на кухню, й прийшовши в потрібну кімнату вмикає кавоварку, щоб хоч з чогось набратися енергії. Навіть якщо це середньої якості і смаку кава. Поки напій готується, Ваня намагається не заснути стоячи. Ще раз протирає очі й відкриває вікно, пускаючи в кімнату прохолодне повітря.
  В руках з'являється пачка цигарок, й хлопець не затримуючись дістає одну. Щоб він не казав підписникам про шкоду від куріння, самому нікотин допомагає заглушити почуття, забути про всі проблеми в особистому житті, і морально налаштуватися пережити цей день. Бліді, покусані вщент губи, затискають цигарку, а руки підносять до неї запальничку. Кінець запалюється, й хлопець робить затяжку. Дим проникає в легені, заповнює їх, а згодом виходить з наступним видихом. Ще одна затяжка, й Ваня витягує з рота цигарку, спираючись руками на підвіконня. Безсмертних затримує повітря, а разом з ним і дим в легенях, ніби перевіряючи скільки він зможе не дихати. Очима водить по краєвиду зимового міста за вікном. Плечі напружуються, долоні стискають підвіконня. Кисню стає все менше, а бажання видихнути все більше. Але він цього не робить, ніби повністю ігноруючи цей процес. Стінки легень починає пекти, серцебиття починає бути більш відчутним, а в очах з'являються темні плями. Але хлопець знаходиться десь глибоко в собі, шукає відповіді на питання, які ніколи не осмілиться задати в голос, намагається зрозуміти чим він заслужив все погане, що з ним сталося за останні декілька тижнів.
  Звук приготування кави відволікає Ваню від самокопання, й цим самим рятує від смерті. Він шумно видихає, закриваючи очі. Намагається відновити дихання, заривається вільною рукою у своє волосся й обережно осідає вниз. Хлопець притягує коліна ближче до тулуба, й закриває обличчя долонями. Занадто важко, неможливо самому впоратися з болем, який він відчув. В його руках тліє цигарка, а по щоці стікає сльоза.
  Руки вже на колінах, а голова піднята до стелі. Сльози вже не йдуть, лише повна пустота в середині дає про себе знати.
  Ваня встає з підлоги. Тушить цигарку  й кидає її до таких самих недопалків в спільній банці. Він підходить до кавоварки, й забирає ароматний напій. Але на смак вона вже не така як колись. Це той самий сорт, той самий виробник, та що вже казати, це та сама пачка, але обставини при яких її п'ють вже не ті.
  Ось знову пустота розчиняється, звільняючи місце болю від втрати, болю від подій що відбулися. Руки стискають крихку чашку, якщо вона лопне то він збере її уламки. Але хто збере уламки його крихкого серця.
  Напій залишається стояти на столі, а хлопець йде в кімнату збиратися в універ. Ваня не париться над вибором одягу, одягає те що перше попадається під руку. Чорна футболка, білі спортивні штани, а на ноги його улюблені форси. Він бере в руки портфель, який ніколи не розбирає. В ньому лише пару ручок і два зошити на 96 листів. Знімає з вішалки чорну куртку й вдихає ледве відчутний запах м'яти.
  Знову боляче, неприємно, тяжко на душі. Він ненавидить себе за те що не повернув куртку повноправному господарю. Хочеться зараз же спалити цю ненависну річ, але він точно знає що цього не зробить. Рука не підніметься, здоровий глузд не дозволить, й Ваня не розуміє чи він слабак, чи надто сентиментальний. Хлопець одягає цю нещасну куртку, стає нібито тепліше з середини, таке відчуття наче все зараз добре, й нічого поганого не сталося. Перед виходом знову протирає очі, намагаючись згадати чи все взяв з собою. З думкою "Ніби все є" Безсмертних замикає квартиру й виходить з будинку.
  До університету йде пішки, щоб за час прогулянки нарешті спіймати свою дієздатну свідомість. Дивиться собі в ноги, під якими хрустить сніг. Старанно обходить калюжі, й знаходиться подалі від дороги. В голові повна пустота, й Ваня сподівається, що ця пустота залишиться з ним назавжди, або хоча б поки він не дійде до закладу освіти. Він не хоче думати ні про що, бо будь що його травмований мозок зведе до болючої теми. Проходить через парк, зупиняється, пропалює поглядом одну з лавок. Та сама лавка, яка пов'язана з щасливим минулим. Погано, стає важко дихати, і пустота в голові вже не допомагає. Безсмертних зривається з місця, намагається забути все що тільки що згадав. Але не виходить. Хлопець готовий зараз же впасти на коліна, й розридатися, нарешті дати вихід емоціям. Нормальним емоціям в його ситуації. Натомість Ваня просто швидко йде кудись, точно вже не в універ.
  Заходить в невеличку квіткарню. Потрібні квіти він знаходить швидко, вони дуже розповсюджені, але не для того що задумав русявий. Оплачує покупку, просить потрібний колір стрічки, щоб обмотати стовбур, й забирає зовсім невеликий букет. Понуривши голову, йде в місце де повинен був бути ще 2 тижні тому, але не знайшов в собі сили це зробити.
  Проходить через чорні, заржавілі ворота, і йде по вузькій стежці, викладеній бетонними плитами. Під ногами хлюпає вода, він вже не обходить калюжі, вже все одно на чистоту одягу, хочеться лише дійти до потрібного місця. Зупиняється біля невисокого, до коліна, парканчику з гострими прутиками, й кладе на чорну горизонтальну мраморну поверхню дві білі лілії перев'язані чорною стрічкою.
  -Вибач.-говорить хлопець сідаючи прямо на сніг. -Вибач, що не прийшов раніше.-він дивиться вгору, намагаючись чи то стримати сльози, чи то відтягнути час перед поглядом на вертикальну плиту з важливим ім'ям. -Я просто…-закушує губу, намагаючись підібрати правильні слова. Але кому потрібні його правильні слова, він може казати повну дурню, але цим висловити все, а може довго підбирати слова й не промовити нічого. На душі погано, на душі скребуться кішки, хочеться вирвати серце, щоб не відчувати цього. По щоках починають йти сльози, він не намагається їх зупинити. Він дає волю емоціям. -Мені так важко без тебе. Неймовірно важко. Я не відчуваю себе живим. Я нібито помер в ту ніч разом з тобою.-Безсмертних переводить погляд, споглядаючи вигравійоване улюблене обличчя. «Николай Лебедев. 14.11.2000 – 19.02.2021» -Я не відчуваю позитивних емоцій, з тієї ночі. Намагаюся це ховати від всіх, натягую багаточисленні маски щасливого хлопчика, але я довго не протримаюсь. Так дивно жити без тебе. Не вистачає твого сміху, дивних жартів, твоїх обіймів, твоєї присутності.-русявий затихає, перебирає руками край куртки, думає що сказати, але не сказаних слів ще багато. -Намагаюся відволіктися, абстрагуватися, але все нагадує про тебе. Моя квартира пронизана спогадами, це місто теж. Будь яка згадка дає про себе знати болючим ударом прямісінько в серце. Ваня встає, переступає парканчик, і доторкається кінчиками пальців до холодної плити з обличчям, обводить рідні риси, притуляється лобом, безшумно передає всі емоції, які накопичилися за весь час. В голові крутиться одна фраза, Безсмертних задумується на хвильку й на одному диханні випалює.-Знаю ти цього б не хотів, але я звинувачую себе в твоїй смерті.
  “-Він мені зрадив. Це відбулося під час того як ми були в сварці, й взагалі не спілкувалися, можна навіть сказати що ми типу як розійшлися на цей період. Коля сам в цьому зізнався після того як ми помирилися. Тепер після його зізнання ми розійшлися назавжди. Я більше не відчуваю до нього нічого. Він обрав неправильний шлях.-промовляє Ваня, сидячи на кріслі навпроти Жожо.
  Вони зараз на вечірці в честь дня народження їхньої спільної знайомої. Звідусіль лунає гучна музика, але хлопці знайшли собі затишний, майже тихий куточок. Це одна з небагатьох кімнат, яка закривається зсередини. Тому зайти до них ніхто не зможе, але охочих вистачає.
  -Ти правильно зробив. Не потрібно витримувати таке відношення до себе.-від душі говорить Жожо, підтримуючи друга. -Він якось виправдовувався після зізнання?
  -Так. Казав що він лише скористався тілом тієї дівчини, що взагалі нічого про неї не знає, просто взяв те що вона запропонувала.
  Від дверей лунає стук. Комусь дуже сильно потрібно увійти саме сюди, бо по дерев'яній вдаряють з великою силою. Безсмертних переводить погляд з дверей на Сергія й спантеличено на нього дивиться. Пешков киває мовляв "відкрий, можливо щось важливе", й Ваня повільно направляється до входу. Як тільки він відчиняє двері, в них заходить хлопець з дівчиною під рукою. Шатен був ще більш менш в свідомості й твердому розумі, а ось брюнетка явно переборщила з алкоголем. Бо як тільки переступила поріг, відразу спіткнулася на рівному місці, й ледь не впала носом вниз, якби не шатен.
  -Кучерявий, думаю нам пора піти потанцювати. А то що ж ми на вечірці, а нічого притаманного їй не робимо.-говорить русявий, поглядом наказуючи якнайшвидше звалити звідси.
  -Як скажеш. Мені б не завадило трішки порухатися.-відповідає Жожо, й поспішає вийти.
  Обоє отримують вдячний погляд  шатена й за ними зачиняються двері.
  -Ну й навіщо?-питає Сергій з явним осудом.
  -Ну як же. Тобі не завадило б порухатися, а я піду щось вип'ю.-відповідає Ваня й швидко залишає свого друга, направляючись до бару.
  Біля барної стійки сяє приглушене світло. Але особливого ефекту воно не давало. Здавалося що ти сидиш в темряві.
  До його плечей хтось торкається а потім хапає за руку. Безсмертних навіть зрозуміти нічого не зміг, як вже самозабутньо цілувався з кимось, хто притискає його до стіні в одному з темних коридорів. Ваня заривається пальцями в чуже, закудлане, холодне волосся, й відчуває сильні руки на своїй талії. Пару хвилин неймовірно прекрасного поцілунку, й русявий нарешті розуміє хто його партнер. Але коли це відбувається від недавнього незнайомця й слід простиг. На одежі хлопця залишилися маленькі сніжинки, які швидко розтанули, а в повітрі можна було відчути легкий шлейф м'ятного аромату.
  Безсмертних розуміє що все що він казав про "забуті почуття" неправда. Що в серці досі є любов до цього хлопця, й вона нікуди не дінеться звідти. Ця любов казала, що просто так Вані не вдасться забути про неї, не вдасться довго її приховувати. Що рано чи пізно він видасть себе, й попливе від найменшої дії Колі в його бік.
  Саме тому хлопець зараз йде за шлейфом аромату. Повільно ступає крок за кроком, намагаючись пропахнути рідним запахом. Відкриває двері на дах. На вулиці йде сніг, а мороз швидко дає про себе знати русявому, бо вийшов він в одній лише тоненькій фіолетовій кофті. В світлі місяця Ваня бачить силует. Коля стоїть біля краю на парапеті, дивлячись кудись за горизонт, час від часу підносячи до рота підпалину цигарку, опісля видихаючи сірий дим. Безсмертних повільно підходить до нього, не в змозі промовити ані слова. Він заворожений красою коханої людини при світлі місяця. Як гарно окреслені риси обличчя, як естетично виглядає в руках цигарка, і як прекрасно зелено чорне волосся покривається сніжинками.
  Русявий підходить ближче, все не відводячи погляд.
  -Коля..-невпевнено але гучно мовив Безсмертних.
  Некоглай нібито не очікував почути улюблений голос. Різноволосий різко повертається на звук, не втримує рівновагу і падає назад. Ваня швидко кидається в бік хлопця й встигає міцно вхопити того за руку, ніби впевнено опираючись на парапет. Він дивиться в карі очі навпроти, й бачить в них неймовірний, безмежний страх. Кожна людина в такій ситуації відчувала б таке. Що зараз ти на волосині від смерті, й можеш в будь який момент попрощатися з життям. Коля ж, дивлячись в зелені очі, бачить в них жах від ситуації, й страх втрати близьку людину.
  Некоглай намагається зачепитися вільною рукою за щось, але спроби не дають ніякого результату. Тому він лише поміцніше намагається триматися за руку русявого. Ваня не в змозі діяти. Він наляканий не на жарт. Зараз є лише два шляхи. Або він врятує Колю, або той впаде і помре. Безсмертних розуміє, що вірогідніше станеться друге, але наївне, закохане серце сліпо вірить в перше.
  Русявий робить спробу витягнути хлопця наверх. Але опісля складається відчуття ніби він зробив цим тільки гірше. Його сили не вистачає, щоб підняти тушку різноволосого наверх. Ваня хапає руку хлопця своїми двума й робить ще спробу. Але ні, не виходить. Він відкриває рота, щоб якось заспокоїти Колю, але той починає говорити першим.
  -Я вже зрозумів, що ти не зможеш витягнути мене.-сумно мовляє той.
  -Ні, ні, це не так..-намагається переконати різноволосого Ваня.
  -Ваньок, не треба. Просто послухай. Я кохаю тебе. Справді. Розумію, що твої почуття до мене згасли. Але знай, я завжди кохав тебе.-говорить Коля, відчуваючи як на їхні руки осідають сніжинки, а потім повільно тають.
  -Я закохався в тебе знову.-промовив Безсмертних.
  Коля посміхається, дивиться в зелені очі, намагається потонути в них, а потім його рука зісковзує і він летить вниз."
  Русявий хлопець йде від могили, думаючи про те що більше ніколи сюди не повернеться, але глибоко в душі знає що це неправда. Він зупиняється, щоб в останнє глянути на могилу, але біля неї вже помічає дівчину, яка в руках тримала дві жовті лілії.