Глава 10 "Побачення?"

188 12 8
                                    

Вони почули позаду себе зростаючі децибели криків. Україні стало трохи ніяково, що вона іде геть, але тут Німеччина схопив дівчину за руку і побіг уперед. Смеркалося, зовсім скоро було вже темно, усюди сяяли ліхтарі. Коли Укра бігла з Герою за руку відчувала себе вільною, вітерець розвивав її волосся. Була якась дивна атмосфера... Романтична?...
- Ти не втомилася? - Гера зупинився, - Ще трохи і ми дійдемо до кафе, але я можу понести тебе
- А.. усе нормально, я впораюся, думаю, ти теж втомився, від нашого дому до найближчого кафе 1,5 км
- Усе впорядку, не хочу, щоб ти була втомлена на нашому побаченні, - Німеччина дзвінко розсміявся і підхопив дівчину на руки.
- Щ-що, побачення?
- Ну, треба хоча б спробувати життя подружжя, можна? Будь ла-а-асочка.
- Коли ти так кажеш - ти схожий на малого милого хлопчика. Ну добре, гайда? - Україна обійняла Німеччину за шию, влаштувалася зручніше у нього на руках і показала Німеччині, що готова вирушати .
Гера акуратно поставив Україну біля входу кафе.
- Ситуація, через яку ми вирушили сюди, звичайно, не дуже добра, але давай зробимо так, щоб основна частина пройшла пречудово! - Парубок взяв дівчину під руку і повів у кафе
- Я й виглядаю не дуже, не готувалась до походу в кафе. Що це за сірий худі і джинси..
- Ти і так прекрасно виглядаєш, запам'ятай це, головне щоб тобі було зручно, моя чарівна дружиною.
От так вони увійшли до кафе, де замовили собі по круасану з малиновим чаєм.
~Від обличчя Канади~
- Бувай, мамо. Стоп, мені здається, чи це моя ціль сидить з її чоловіком і обідає. Як же ж пощастило, що вони приперлися саме у кафе моєї матері. Мама, можна я вимкну світло, мені для місії треба, і бажано покликати когось, хто вирубить того жовто-червоно-чорного парубка і викраде леді, що сидить поряд із ним.
- Як хочеш, сину. Італія! Усе чув?
- Так, міледі.
- Ну то гайда
~Від обличчя України~
Я чудово проводила час з Німеччиною, аж раптом в усьому залі погасло світло.
- Україно? Усе в поряд~, почувся голос мого чоловіка, а потім звук удару і падіння. Невже хтось напав на нього?!
Треба терміново щось робити!
Я хотіла встати і побігти геть, але зрозуміла, що не можу кинути тут Геру одного. Темно, хоч око виколи, що ж діється, в решті решт. Раптово я відчула, що мені виламують руки. Це боляче, тож мені довелося піддатися і піти туди, куди мене ведуть. Невже це работорговці, або ще хто викрадає людей? Сподіваюсь з ним усе в порядку. Мене посадили на підлогу і зав'язали руки. Світло увімкнулося. Переді мною стояв кремезний чолов'яга років тридцяти в окулярах нічного бачення.
- Ну що, мила дівчина, сиди тихо, щоб цілою дістатися до аукціо-
Якийсь парубок вдарив викрадача стільцем по макітрі і той повалився на
підлогу.
- Ви в порядку, міледі? - Його голос був дуже приємним, він розв'язав мене в допоміг підвестися.
- Так, дякую, десь тут має бути мій чоловік, його треба теж врятувати...
- Немає часу! Я вже викликав копів, скоро вони врятують усіх тут! Треба нам обидвом тікати, поки підбурювач цієї ситуації не оговтався...
- Якщо скоро приїде поліція, то я дочекаюся їх тут, я вас не знаю і Німеччину кинути не можу. Ми домовилися ніколи не залишати один одного в біді!
Тяжка рука впала мені на плече, я обернулася і...
***************************************
Чому б ні?) Дві частини за день теж не погано, правда ж? Не знаю, коли буде наступна, але, сподіваюсь, що скоро, пока в мене ж натхнення треба радувати вас сюжетом^^
(556 слів)

Кровний зв'язокWhere stories live. Discover now