Моя осінь - пробач мене
Стільки вилито бруду в твої обійми
У теплі золотих струмків
Я ховалась аби зігрітись.
Дарма я писала сумні вірші
І прокльони кидали незграбно
Всі проблеми у моїй пустоті
У самотності із дитинства.
Ти привітно приймала мене
Без прохань утішала сонцем
Ти давала мені думки
Заглядала в моє віконце.
Стиглим яблуком на столі
Ароматом кориці по дому
Я збирала в собі рядки
Щоб згасити давню утому.
Щоб пізніше тобі сказати
У прозі, ба навіть в поемі
Як любити мені дано
Безумовно і щиро осінь.
