Я одягнула чорні джинси та червоний топ на тонких шлейках. Шрами так і не зійшли, а Рута досі не знає звідки вони взялись. Ворони вже бачили їх в не дуже вдалий момент (тоді вони не тільки шрами побачили), але ніхто не запідозрив нічого, тому я можу не приховувати їх.
- Йой! Ти зібралась татусів зваблювати? Дарма, в Гнізді ти таких не знайдеш! – В дверях з'явився Коул.
- Занадто?! – засумнівалась над своїм вибором.
- Ти що! Я жартую. Я думаю.. – на секунду він задумався, його погляд жадібно блукав по тілу, оглядаючи кожен міліметр, поки я не кахикнула йому.
- Думаю.. думаю, що ти дуже гарна. – одразу відповів мені, піднявши очі.
- Дякую. То що йдемо?
- Авжеж!
Чим ближче ми спускалися до холу, тим ставало голосніше й голосніше. Коула зупинив якийсь ворон і вони про щось відійшли «шепотіти». Я як завжди зупинилась на другому поверсі, а в холі просто кишить піратами-воронами. Одразу видно, що тут весело. Деякі танцювали, дехто випивав, хтось курив. Тіті стала діджеєм, а якась дівчина крутилась на імпровізованій сцені. Бар весь був зайнятий, бо тут наливали.
Девід як король воронів, стояв неподалік мене і за цим стежив, тримаючи в руках склянку з якоюсь коричневою рідиною.
- Ласкаво прошу до Гнізда! Тепер можна сказати, що ти справжній член нашої зграї! - сказав він до мене і, зробивши невеличкий ковток, поставив склянку на перила.
- Ти ж думав, що я загину!
- Виявляється, що ти ще живучий черв'як. – засміявся хлопець, оце-то в нього компліменти.
- Це означає, що я можу приєднатися до воронів і зробити тату?
- Не думаю, що це хороша ідея. – заперечив він.
Я прекрасно розуміла чому. Ніхто ще не знає мене і не надто радо приймуть, коли я все розляпаю їм. Але досі не маю зеленого поняття, як мені приєднатись до них, щоб зберегти свої таємниці. Заради мене ніхто не відмінятиме правило перевірки. Я не така вже й велика шишка чи навіть дзеркальна, щоб робити винятки.
Я спустилася донизу і до мене вже одразу підбігла Рута.
- Який алкоголь вживаєш?
- Я взагалі не вживаю. – заперечила я. - Перший і останній раз, коли я напилася - ледь не загинула і, на щастя, не від алкоголю.
- Думаю тобі потрібно провести дегустацію алкоголю. Вино і шампанське ми не вживаємо надто елітне і дороге. Віскі, бурбон, коньяк також дорогі, але ми їх випиваємо..
- В святкові дні, так-би мовити. – додав Коул, який появився біля мене і вже світився від щастя.
- Зазвичай ми п'ємо пиво чи горілку або мішаємо з них різні коктейлі. І тепер переходимо від ступної частини до самої дегустації. Ці коктейлі ми придумали самі, тому ти повинна спробувати всі.!
Я не змогла сказати їй «ні», бо цікавість мене розривала. Рута одразу почала простягати мені склянки з чимось кольоровим, а мій шлунок обпікся високим вмістом спирту.
Ворони мені ще наливали кілька стопок спирту медичного, але казали, що там якась горілка. Всі ці коктейлі були на один смак лише трішки розбавлені соком чи ще якоюсь рідиною. Я навіть забула про те що я сьогодні вбила людину. Стало навіть трішки легше, а під наглядом Коула та Рути я випила досить багато.
- Можна одне питання? – прокричав на вухо попри музику Коул.
Покинувши Руту, ми кружали по центрі само-імпровізованого танц-полу.
- Звичайно!
- Що ти думаєш про Гніздо? Ти вже відчуваєш себе його частиною?
- Ти ка-казав.. казав, що я.. я ніколи не будучастиноювас. – мій язик мене геть не слухався.
- Я такого не казав!
- Казав, казав! – засміялась я.
- Ні! – отетерів він і похмурів, а я засміялась.
- Та казав ти.. Казав! Коли я ледь зі стіни не звалилась! Ти таке казав! – я засміялась, адже зараз не сприймаю їх серйозно.
- Чорт! Точно.. який я телепень! – хлопець вдарив себе по голові. – Мені дуже соромно за свої слова! Я так вже не думаю!
Коул чи то випив чи то серйозно почав переживати за це. Щоб трішки його заспокоїти, я поклала руки на його тверді груди під теплою тканиною його чорного худі,
- Та я вже забула про ті слова!
Руки рефлекторно піднялись до його плечей, а хлопець не забрав мої руки і не відштовхнув. Навпаки: його руки піднялись до моєї талії. Ми продовжили танцювати, уже тримаючись один за одного.
- Йдемо вип'ємо? - запропонував Коул після чотирьох танців.
- Звичайно! – випалила замість слова «ні!»
Тіті стояла за апаратурою і також випивала щось, Міч ошивався біля з якихось дівчат. Я ще кілька саморобних коктейлів Рути випила, а як тільки Тіті увімкнула пісні з мого плейлиста, то вийшла знову кружляти. Рудоволоса не стрималась і теж танцювала зі мною. Біля нас танцювали ще кілька воронів. Мені буде дуже погано або навіть соромно, що сьогодні зробила. Але зараз я відчула себе дуже легкою, як пір'їнка, як мене завжди називали. Тому не хотіла, щоб це закінчилося і танцювала так, наче в останній раз. Мій голос став ще нижчим чим завжди через весь той алкоголь, що я випила.
Я відчула як мій сечовий міхур заповнився і тепер не можливо було рівно стояти, тому попередила дівчину, що я відійду ненадовго.
Я глянула на себе у дзеркалі – вигляд був кращим чим я думала, але я не думаю, що ще довго повеселюсь, бо моя голова почала боліти.
- Все нормально? - одна дівчина підійшла до мене.
Це була Лідія, з якою ми разом були на завданні.
- Так все прекрасно! – сказати піднесеним тоном було важче чим подумати.
- По тобі не скажеш. – дівчина стала біля мене, спершись на умивальник.
- Та в мене трішки голова розболілася.
Спробувала я відповісти максимально спокійно, наче не так боляче. Хоча в мене перед очима все плило від «фірмових» коктейлів Коула і Рути.
- Точно? – не відставала від мене дівчина. – В мене є таблетка.
- Ні, ні! Дякую, все добре! – відмовилась я.
- По тобі так не скажеш! Ти або піди відпочинь або випий таблетку.
- Мабуть, ти права. Піду вип'ю таблетку, ті що Рута мені давала. – я з танців не дуже хотіла йти.
- Так мені теж Рута дала таблетки. Вони всі з однієї партії. А ти ще поки знайдеш – пропустиш найцікавіше. От-от має початись бійка.
- Бійка?
- Без них ворони – не ворони. – засміялась Лідія.
- Гаразд, - я простягнула руку.
Лідія швиденько залізла в кишеньку джинсів і дістала невеличкий прозорий пакетик. Легкими рухами дівчина спробувала дістати таблетку, але лише коли вона перевернула пакетик пів-таблетки опинилось в долоні.
- Думаю, тобі половинки тобі буде достатньо. – дівчина простягнула мені невеличку пляшечку з водою. – Якщо не допоможе – звертайся. А я біжу, поки танці ще не закінчились. Чмоки!
Дівчини не стало у вбиральні, які і всіх.
Запивши таблетку водою, мені не одразу стало легше. Деякий час нудота, головний біль та неспокій в душі залишався. Згодом біль і нудота пройшла, наче і не було. Неспокій пройшов і тепер мені було легко. Навіть легше чим від Рутиних коктейлів. Хвиля впевненості мене накрила.
Вже за секунду я кружляла серед натовпу і все навколо мене. Я не розрізняла обличчя і бачила все у фіолетових тонах, все блистіло і світилось навкруги. Музика і голоси збились в одну хвилю, яка ледь долітала до моїх вух. Я рухалась під музику чи навіть навпаки музика підлаштувалась під мене і тепер вона грала в ритм з моїм тілом.
В холі стало дуже спекотно, здавалось, що одяг прилипнув до тіла і хотілось роздягнутись. Скинути це все з себе. Руки самі собою кілька разів тягнулось і до того короткого топу, щоб зняти його геть, але весь час чиїсь руки зупиняли мої. І єдиною моєю реакцією був сміх, адже я навіть не розуміла хто то був.
Але мені досі було спекотно. Знову хочеться скинути з себе все або охолодитись. Поряд появився парубок і я вже кружляла в один ритм з ним. Я навіть з Коулом так не «зажималась», тільки після того як я чітко побачила перед собою якогось геть невідомого мені хлопця. Я відійшла від нього.
Спочатку стояла, як вкопана, щоб зрозуміти, що тільки що відбулось. І скільки я б не стояла не могла второпати, що це вібувається. Де я була останні тридцять хвилин?
Я швиденько вийшла з холу і втекла подалі, сховавшись за кутом одного з коридорів. Сюди ніхто не повинен прийти.
Йохана шмаркля... Від цього навіть зникло бажання далі веселитись та ще й мене почало нудити, як тільки згадувала ті паршиві коктейлі. Вікно в коридорі було крижане і я притулилась палаючими щоками до нього.
У коридорі були прочинені невеличкі квартирки, які мені геть не допомагали. Я повинна вийти на вулицю, але ніхто не випустить. Залишається лише одне місце.. І це дуже погана ідея, але мої ноги вже стояли біля невеличких дверей, яркі незамкнені.
Я тихо прокралась до балкона – можливо Девід повернувся. Хоча малоймовірно – він також веселиться. Двері тераси були зачинені, але неважко штовхнути. Я стояла на балконі в тоненькому топі і надіялась, що мене не затягне грип чи застуда. Свіже повітря охолоджувало, але я досі відчувала як голова йде обертом і кожного предмету по два-три екземпляри.
В лісі було світло, адже над Даркхілом і лісом не було жодної хмаринки. Лише зорі і місяць. Мільярди зір та молочна смужка Чумацького шляху на тлі темно-синього неба. До того ж було приємно жити в тиші, без шуму залізниці та автомобілів, чи старого консервного заводу, який годував все місто. Я прислухалась до нічного ухкання сов. Тенебріс ніде не було видно. Давненько я її бачила, на секунду навіть здалось, що я вигадала собі білу ворону і їх не існує.
- Що ти тут робиш?
За спиною стояв Девід – як завжди він появляється зненацька і мене лякає. Обличчя було буденне та байдуже до всього, навіть не знаю чи він щось вживав – по ньому цього не видно.
- Я-а ви-ви-вийшла.. подихатисвіжимповітрям - почала заїкатися і сама не зрозуміла, що ляпнула, бо язик не слухався мене.
- І тому вибрала саме цей коридор чи було найближче? - мої мізки боліли, імпульсам було лінь щось туди доносити. - Якщо зможеш взагалі не аргументуй.
Що він хотів від мене? Я ще п'яна. Це він і зрозумів. Девід підійшов до мене і, поклавши руки на холодні перила, також оглядав ліс. Тут і справді гарний вид – не дивно, що він зайняв собі саме ці кімнати.
- Таке відчуття ніби ти п'єш вперше.
- Минулого разу, к-коли гамселила - менеледьневбили, так я опинилась тут. Я то-тоді гарно провела час, на-наче востаннє.
Девід був абсолютно тверезий і він розумів про що я кажу. Він дуже дивний - абсолютно не розумію його характеру та поведінки. Та що там його – я взагалі не розумію людей.
- А ти чому повернувся? Нудно стало? – запитала я.
- Та ні, мені потрібно було дещо взяти в себе. - здається я здогадалась, що йому потрібно – точно не таблетка від головного болю.
Ми стояли кілька хвилин в нічній тиші. Він не збирався покидати саму в його коридорі – надто він обачний.
- Тобі вже легше?
- Так, трішки. – злукавила.
- Каро, - голос у Девіда змінився. - Ти працюєш над своїм геном?
- Дуже розумно розпитуватися в п'яної дівчини. Так!
Дідько! Що зі мною? Я не повинна була йому нічого говорити! Трикляті коктейлі і триклята я, що напилась. Він думає, що це чудовий момент мене допитатись, і, чорт, правильно думає. Хоча Девід той ще диявол. Навіть з тверезої мене дістане правду одним лише поглядом. Я боялась його гніву.
- До тебе зустрічне питання! Ти працюєш над пошуками мами?
- Так.
Це сказано так буденно та холодно, наче він і не задумувався і знав, що я запитаю його. Можливо він професіональний брехун або блефує. З цією гнидою не розберешся. Може я його не знала, його поведінки.. Я й справді не вмію розбиратись в людях, не те що Тіті. От вона зразу по погляду все бачила
- Наскільки далеко зайшла?
- Поки що не відправлю тебе гнити в тринадцятий вимір. – він жарт не оцінив, але шикнув на слові «тринадцятий» і напружився. – А ти вже знайшов хоча б щось?
- Не користуйся моїми питаннями! Це дратує!
- Дай відповідь! – фиркнула я. - Думаєш я п'яна і ти зможеш все розгадати? Так ти правий! - я взагалі не розумію, що я мелю. - Тобі має бути соромно за це! Ти користуєшся мною і моїм станом! Адже ти можеш прийти і запитати мене прямо, що я можу! Не факт, що я тобі скажу, але це буде чесно, ніж зараз розпитувати, коли я мелю якусь маячню! Тобі повинно бути соромно!
- Ти хочеш мене присоромити чи пробудити совість? – скривився хлопець з тінню насмішки.
- Ні, Девіде! Якщо досі це ніхто не зробив, то я тим паче не зроблю! Я просто хочу тобі сказати, що я не іграшка якою ти повинен гратися. З таким самим успіхом я могла потрапити до норад..
- Ти настільки п'яна, що геть не розумієш, що плетеш? – хлопець розгнівався і схопив мене за підборіддя з такою силою, що моя верхня і нижня губа нарешті познайомились. - Ти б там і двох тижнів не пробула! Загнулась би одразу! Я тебе врятував і ти повинна дякувати за це!
- Вельми вдячна! – прокричала я до нього і спробувала зробити реверанс, але не вдалось через сталеву схватку цього тирана. – Але я також людина з почуттями. І сьогодні йшла на завдання не як ув'язнена..
- Ти не ув'язнена... - він досі дивився мені в очі. – Ти щось приймала?
Я випала з цієї реальності.
- Ти здурів геть? – засміялась я.
- Твої зіниці розширені і геть не реагують на світло. Ти приймала амфетамін або кокаїн. Скажеш хто тобі дав?
- Я ні-чо-го не прий-ма-ла! – грубо відрізала я. – Ти мені все одно не повіриш.
Хлопець відпустив мене і наче вибачався підняв руки в повітря.
- Може я помилився.
Це мені щось причулось?
- Але..
- Не починай! – не втрималась я, навіть не дослухавши його.
- Але ти не ув'язнена... – повернувся він до попередньої теми і я не одразу зловила суть думки, яку хотіла продовжити, бо забулась на чому я зупинилась.
- Ні! Це ти так думаєш. Якби ти був на моєму місці, то зрозумів, що я наче в золотій клітці, тільки на жаль, і клітка не золота.
- Не перебільшуй! – стояв він на своєму.
- Не перебільшуй!? – я озвіріла. – Та як ти можеш таке казати! Я весь час тут почуваюсь зайвою. Зайвою у всьому. Тому я і пішла на завдання, - продовжила я на тій самій ноті. - я хотіла. Я хотіла побувати на місці воронів, адже настільки довго в Гнізді, що мені здається, що вже частина цього. Не пам'ятаю, того життя, коли я була незнайома з вами. Таке відчуття, наче я народилась у вересні сімнадцятого року і моя мета йти проти норад. Я вбила людину - тепер в мене немає шляху назад!
- Я вбив не одну людину!
- Не потрібно хвалитися! Тут немає чим! - знову перебила його, не знаю чи можливо це в реальному житті.
Девід просто стояв і слухав, все що я казала, а це просто потрачені сили – йому по цимбалах на мене. В нього є своє переконання і ця його впертість не дає слухати нікого навкруги.
- Ти пройшла одне завдання і вже вважаєш, що ти ворон до самих кісток? Ти ще не знаєш, як це боротись, коли в тебе в кишені одна куля. Коли твоїх побратимів не стає на полі бою і коли тебе переслідують норади. Ти ще не знаєш ще багато чого, але рано чи пізно ти дізнаєшся! Відчуєш смак зради! Коли ненависть заволодіє тобою і ти поставиш помсту вище власних принципів. Ти настільки погубиш життя інших людей, що про власне спасіння і не думатимеш. От коли за твоєю спиною буде море мертвих трупів і загублених душ, тоді ми з тобою побалакаємо! – Девід махав руками, наче думав, що до мене краще дійде, але я ще в перший день зрозуміла, що почую щось на кшталт цього. - Але дай відповідь на одне запитання. Не обов'язково мені, а сама собі: що ти зробиш, якщо все ж твоя мати загинула? Що буде якщо виявиться, що твоя мати тебе спеціально покинула? Що буде якщо твоя мати перейшла через межу дозволеного і погубила невинне життя? Що буде якщо виявиться, що вона не той образ, що залишився в тебе з дитинства?
Я мовчала, бо і справді не могла дати відповідь. До того ж він наговорив дурниць про маму і всі думки були зосереджені лише над тим як не заплакати. Я почала відчувати, що мерзну і склала руки на грудях.
- Я відповім за тебе – ти не знаєш! Ідеш на поклик своєї фантазії. А я тобі скажу, що пора забути про це все!
Тепер він заспокоївся, а я відвернулась від нього в сторону лісу і дивилась на горизонт. Сльози все таки потекли, але я їх витерла ще до того, як вона дійшла до середини щоки. Хлопець також повернувся до лісу.
- Я вже наблизився дуже близько до розгадки. – спокійно додав він. – І можу тебе зразу попередити: твої очікування перевищують результат. Нічого хорошого з цього ти не почуєш. Я впевнений на вісімдесят відсотків.
Кілька хвилин мовчали і дивились на ліс, інколи я зиркала на нього.
- Тут ти знайдеш підтримку і людей, яких завжди шукала. Ми хоч і покидьки, я цього не приховую, але ми всі з нелегкою долею, тому завжди готові підставити плече.
Все що він тільки що сказав пройшло мені повз вуха. А те що було далі – взагалі не я робила. Здається мою свідомість вимкнули і я не контролювала свої дії. Я підійшла до нього і, ставши на носочки, поцілувала. Мої імпульси, наче загубилися десь в синапсах і не знали куди діватися, тому просто вирвалися назовні. А метелики в животі, мабуть, танцювали. Пф-ф, що там танцювали – вони поздихали від триклятих коктейлів. Його уста були холодні та неприступні. Саме від цього холоду, наче по хлопку моя свідомість увімкнулась, але вже було пізно. Хлопець не відповів на поцілунок.
Я швидко відсунула від нього і подивилася. Мені було дуже соромно, але все-таки хотіла побачити в його очах будь-що, навіть жалість чи зневагу. Але в них не було нічого. Нічого не змінилось, досі Девід був холодний, байдужий та відчужений, наче камінь.
Він довго мовчав. А я повинна почути щось від нього бодай словечко. Коли ворон це зрозумів, просто сказав
- Погана ідея.
Це був удар нижче пояса. Хоча й розуміла, що зробили величезну помилку. Але ж він повинен розуміти, що я була не в тому стані. Замість цього він просто сказав - «погана ідея». Можна було сказати щось банальніше, а не це...
Я негайно вилетіла з кімнати. Мені було дуже соромно за свою поведінку. Здається, я зараз провалюсь під землю. Щоки запалали вогнем. Тепер ніяких коктейлів та вечірок, і тільки я про це подумала, як шляху появилися Рута, яка вже мене шукала.
- Ми для тебе дещо приготували!
- Ні, дякую! – але дівчина вже побачила моє пригнічене обличчя.
- З таким виразом обличчя – обов'язково.
Мене потягнула назад до бару. Я вже не танцювала, не було настрою, а коли немає настрою – нічого не хочеться робити.
Якась дівчина стояла біля мікрофону на імпровізованій сцені і жахливо виводила.
- З тобою все добре? – поруч з'явився Коул.
Я геть за нього забула. Він тимчасово був заблокований моїми звивинами.
- Де ти був? Я тебе не бачила. - на секунду хлопець розгубився і очами шукав допомоги в Рути, а зразу додала: - Та забий! В мене все добре!
Занадто багато незручних ситуацій на один вечір.
Коли я йшла до себе, то майже воронів не залишилось по коридорі. Тільки де-не-де траплялись парочки, що ніяк не могли розпрощатись. Моя пильність зникла ще після третього коктейля, які я клянусь більше не пити і взагалі весь алкоголь.
Я вже була в себе на поверсі, коли на голову накинули якусь вонючу ганчірку. За руки вчепились і заломали за спину. Від раптовості я не втямила, що відбувається. Їх було двоє і працювали дуже організовано, наче знали, що я тут буду йти. Я пручалась, але мої навички були дуже скромні порівняно з ними. Тільки через якусь вічність крізь п'яне помутніння в голові появились рухи. Я рефлекторно вдарила одного по нозі, а іншого в пах, але їх було двоє. І поки один слабшав - інший мене тримав. Очі нічого не бачили крім темряви, та якихось тіней на фоні ледь яскравих ламп коридору.
Зненацька почалась, якась сутичка. Один взяв мене на плечі і випадково (чи не випадково) впустив мене. Я боляче вдарилась головою об стіну і впала, а мене ніхто не підтримав і не підняв. Я вихватили мить і розв'язала, руки які мені спробували зав'язати, але це погано їм вдалось. Тоді зняла ганчірку.
Тут була бійка, тому нападникам було вже не до мене. Тепер двоє воронів лежало на підлозі без свідомості.
- Ти в порядку? – дівчина допомогла мені піднятись, а я змогла лише кивнути їй.
- Що ти тут взагалі робиш?
Тіті помітила як на мене накинулись і одразу кинулась звільняти мене.
- Повертала апаратуру ворону.
Одного звати Алекс, сьогодні ми з ним бились практично пліч-о-пліч. Іншого я також бачила безліч разів у їдальні. Він був дуже коротко підстрижений, майже лисий.
Я зі злості лупнула лежачих зо два рази і могла зробити так і ще стільки саме, але Тіті зупинила мене.
- Думаю, їм достатньо. Вони знають хто ти. Тобі небезпечно тут залишатись.
- Мені тепер ніде не безпечно. – фиркнула дівчині.