Це справді було казково. Запаморочливі аромати, що теплом відкликалися десь усередині, солодкий гарячий шоколад, звичайно, не без кількох тарілок улюблених (сором'язливе «Я їх обожнюю» від Техьона) смаколиків, щирий неспинний сміх, ледь не до гикавки, бо Чонгук ще той майстер вчасно вставити потрібне слово, оксамитова ніч за вікном, яку хотілося вкрасти й прив'язати за хвостик десь прямісінько над будинком для безкінечності цього щастя, барвиста емоційність і п'янка, підкорююча правдивість, від бентежних усмішок до непомітно переплетених пальців рук. Вони падали один в одного.
Усе чомусь надто сильно нагадувало одну з тих романтичних історій, у якій комфорт, м'якість і взаємне кохання до забуття.
Тоді бажання просидіти так до сьомої ранку вабило настільки, що протистояти ставало нереально.
Як прекрасно було б проводити ось так кожен вечір... Щоб пара від гарячого шоколаду, Техьон після універу та Чонгук з роботи, пухкі ковдри на плечах, тихі розмови про буденне й увесь світ в одній кухні.
Треба було відганяти такі думки, аби не заміщувати фантастичне «зараз» ефемерним «ще колись». Та медові мрії все рівно розтікалися густою патокою.
Але втома, трохи підмовивши злючку-хворобу, таки зробила свою справу, і Техьон заснув просто на столі, за яким вони пили шоколад.
Чонгуку не залишалися нічого, окрім як вкотре зачаруватися цим дивом, взяти його на руки та перенести прямісінько в білосніжну постіль.
***
Айщ, ну і чому ця доля така капосна?! Хіба ж це було таке вже складне бажання?
Ну добре, можливо, Техьону закортіло як мед, так і ложкою. Але ж кому б на його місці не захотілося ще раз прокинутися від дотиків Чонгука?
Зате замість прекрасного «Доброго ранку» від альфи Те-Те отримав звісточку. І не просто звісточку, а сповіщення, що омегу вже чекають. Щоправда, не на якомусь там світському прийомі, а тільки в безглуздій грі, про що телефон так милосердно проверещав на всю кімнату.
Та, попри це, пробудження було не таким вже й поганим. Чи радше зовсім не поганим. Техьон досі лежав у цьому розкішному ліжку, навколо все ще можна було розглядати лаконічний, але стильний інтер'єр, годинник показував вчасні шість п'ятдесят сім. Тим більше, він так само у квартирі Чонгука.
Чонгук... Чи не забагато сталося між ними за ці кілька днів? Вони тільки позавчора зустрілися наживо, а близькість контакту аж така, наче вони вже у стосунках. Але ж вони досі тільки...
А хто вони один одному? Колеги? Товариші по біді? Друзі? Ніхто нікому нічого не говорив, тим паче, не обіцяв... Тоді чому..?
Запитання в голові так і залишилося із загубленим хвостиком, бо з коридору чітко почувся гуркіт вхідних дверей.
А це вже цікаво. Хоча... Може, просто лікарка прийшла?
Треба прислухатися, бо знову всі події пройдуть повз Техьона.
Однак уже через хвилинку омега незадоволено морщив носика: єдине, що вдалося почути, - нерозбірливі голоси, серед яких час від часу чулося щось, схоже на дівочі вигуки. «Ця високоякісна, - це слово Те подумки перекривляв, - звукоізоляція...»
Та хто ж там такий?
Ну все! Ще мить - і Техьон встає та виходить з кімнати.
Проте остання дрібочка рішучості так і не встигла з'явитися, коли розмова почала гучнішати й чіткішати.
Ні, певно, можна таки ще трохи зачекати.
- ...казала: мені супровід не треба, - яскраво лунає голос якоїсь дівчини. Слова дзвінкі, емоційні та, здається, трохи обурені.
Вона, очевидно, омега. Чи бета. Але чомусь здається, що омега.
- А тоді мені знову витягувати тебе з якоїсь фігні? - чується іронічне пирхання. Це вже говорить якийсь чоловік, але точно не Чонгук (що-що, а його мову Те-Те впізнає, навіть якщо стане глухим. Силою думки).
Супутник незнайомки? Її брат? Альфа?
- Ні, дякую, краще з'їздити з тобою, - ого! А за бадьорістю в його голосі й не скажеш, що зараз тільки сьома.
Розмова стає все більше й більше інтригуючою...
- Ти ж, навіть коли нічого не робиш, знаходиш весь час пригоди на свою... - скидалося на те, що голос усе жвавішає і жвавішає, доки наприкінці фрази його не перериває стримане кахикання. Це вже, либонь, Чонгук.
- Може, розберетеся десь в іншому місці? Бо я взагалі-то планував Техьона будити, а не ваші загравання слухати, - каже все-таки Гук, і в його репліці ясно просочується посміх.
Дурнуватий телефон! До омріяного пробудження з Чонгуком було зовсім близько!
«А ці двоє, напевно, таки парочка», - мимохідь пропливає в одній частині мозку Техьона, доки інша бажає розробникам телефонних ігор щодня прокидатися від гучних дебільних сповіщень зі своїх додатків.
Хай вони відчують, що то за облом.
- Та ми тобі й не пропонували! - раптом вигукує незнайомець, після чого одразу вистрілює нібито смішок Гука.
- Пішли вже, - стиха відповідає дівчина, й омезі чомусь дуже чітко уявляється, як вона ніяково усміхається та смикає альфу за рукав. - Покличеш нас тоді, добре?
- Ми, мабуть, самі прийдемо, - з приязню в словах мовить айдол.
- Тоді ми у вітальні, - несподівано відказує незнайомий альфа. Розливаються глухі кроки та ледь чутне, турботливе «Ти хоча б не сильно хочеш спати?» від того самого веселого співрозмовника. Далі слова зовсім стихають.
Водночас ручка дверей до спальні клацає, відчиняючи вхід, у який одразу просувається голова Чонгука.
- О, то ти вже прокинувся! Добрий ранок, - каже альфа, заходячи до кімнати та поволі прямуючи до ліжка.
І чому прості білі футболки та чорні штани так бездоганно виглядають на ньому навіть зранку?
Чонгук ну точно щось приховує. Не можуть бути звичайні люди настільки прекрасними увесь час.
- Добрий ранок... - після невеличкої затримки з хрипкістю відповідає Те-Те, теж не стримуючи радісну усмішку. Усередині щось досі нестримно кришиться-ламається-розтікається від одного лише існування альфи, і Техьон знову підвисає, не в змозі вихопити хоч слово з того всесвітнього хаосу у своїй голові.
Либонь, помічаючи ще одну паузу від Те, айдол вирішує сам продовжити діалог:
- Сподіваюся, тебе збудили не ті розмови, - омега ловить по-змовницьки сказані слова з блискучою хитринкою і розуміє, що Чонгук поступово стає для нього синонімом комфорту.
Гук сідає на краєчку постелі, не зводячи очей з Техьона.
- Ні, в усьому винен телефон.
Чонгук коротко сміється на награне зітхання омеги, і його рука тягнеться до розпатланого волосся Те-Те, аби казна-який раз скуйовдити м'які прядки.
- Ці телефони... Завжди щось таке невчасне роблять, - лунає несерйозне цокання від альфи разом з його лунким сміхом, поки пальці нескінченно лагідно виводять прозорі візерунки на шкірі голови омеги.
Це так... Незрівнянно. Ніби від рук Чонгука лине якесь потужне тепло, що дарує почуття захищеності й легким серпанком торкається душі.
Кортить тицьнутися головою в широкі долоні, з пресолодкою усмішкою заплющити очі та почати муркотіти в тремтінні від задоволення. І нічого, що Техьон не котик: це лишень проявляються звички з минулого життя.
Неповторна пауза завершується тільки тоді, коли межа чогось невідомого опиняється просто перед ними й Техьон здригається, поки долоня Чонгука плавно опускається на виставлену з-під ковдри руку омеги.
- Е-е-ем... Я хотів сказати... - на секунду замислено відводячи погляд убік, починає альфа. - Ти, мабуть, вже чув, що до мене прийшли. Це мої друзі, Хосок-хьон і його дружина Юна, - Чонгук на кілька моментів зупиняється і слідкує за Техьоном, доки той трохи збентежено кусає нижню губу. - Юна працює лікарем у нашому агентстві, і я поговорив з нею, вона зможе тебе оглянути.
Айдол, все ще роздивляючись Те-Те й тримаючись з ним за руки, замовк, аби той зміг усвідомити нову інформацію.
То ось хто це... Тепер шматочки пазлу склалися. І хоча деякі з цих фактів були передбачуваними, легкий відтінок несподіванки все ж існував.
А Техьон таки мав рацію: вони парочка. Ще й одружена парочка. Уву, як це мило! Раніше про це альфа не розказував. Цікаво: в цих друзів Чонгука вже є діти?
Сто-о-оп. Це друзі Чонгука. Ті самі люди, що грають не останню роль у його житті. І їм довелося приїхати сюди тільки заради якогось незрозумілого хворого омеги, що навіть жодного разу з ними не бачився.
О боги!!! Куди бігти?! Техьон же в такому жахливому вигляді, а тут ще й потрібно зустрітися з такими важливими людьми в житті Чонгука!
Усе. Це катастрофа. Апокаліпсис. Тепер йому точно не світить ніяке приязне ставлення з боку Хосока та Юни.
А Техьон же так хотів познайомитися з ними! Дізнатися про них побільше, подружитися...
Та ще і Юна, що, певно, не відмовилася тільки через дружбу з Чонгуком. Яке їй діло до якогось там Кім Техьона? Вона зовсім не мусить приходити сюди через нього, тим більше, настільки рано (у думках вистрибує остання почута фраза від Хосока). Про те, чи слід Юні допомагати Те, і казати нічого.
Ох, чому це так незручно?
Однак, одного моменту заглиблення в страшні роздуми Техьона різко переривається.
- Щось не так? - Чонгук стурбовано намагається зловити відповідь у рисах личка Техьона й заспокійливо пестить його руку.
Казати чи не казати? Але, можливо, Гук якось зможе допомогти?
Проте, з іншого боку, він запевняв, що все владнав, і тоді виходить, що Техьон має сумніви щодо його слів.
Чого все таке складне?
- Я... -вагається останні миттєвості Те, а тоді нарешті збирається зі своїми силами й вигукує слова мов скоромовку: - Це-твої-друзі-а-я-в-такому-поганому-вигляді-і-можу-їм-не-сподобатися-та-Юна-ще-має-мене-подивитися-але-я-не-хочу-бо-вона-не-повинна-цього-робити-і-я-дуже-боюся. Ось...
Техьон перелякано дивиться на Чонгука, раптом прудко затуляючи рота однією рукою. (Насправді, планувалося двома, але айдол, який зараз з піднятими бровами трошечки насмішкувато усміхається, іншу не відпустив).
Що він щойно наговорив?! Це просто один цілковитий сором!
Закопайте Техьона під кущиком у якомусь парку.
- Я, звичайно, підозрював, що ти будеш переживати, але ж не настільки... - Чонгук нахиляється до омеги максимально близько, так, що його подих лоскоче обличчя Техьона.
Альфа, здається, не може жити без знущань з Те-Те. Та в нього ж зараз серце спершу з грудей вистрибне, тоді у вікно, а обличчя вщент згорить!
- Просто ні про що не думай, - чітко вимовляючи слова, каже Чонгук. Він торкається омеги вже й іншою рукою: пасмо волосся біля очей м'яко відгортається в сторону, а пальці нібито випадково проходяться по щічці. - Все добре. Ні за що не переймайся. Юна справді охоче погодилася допомогти, як-не-як, ти важлива для мене людина, - на цих словах губи Техьона починають тремтіти, - і ти досі хворий. Нагадую: хворий через мене, - Чонгук пересікає всі спроби протесту Те-Те притиснутим пальцем до губ омеги (рука, що зовсім нещодавно поправляла прядку волосся, підозріло затримується на вустах краплинку довше, ніж слід). - І ти не повинен боятися, що можеш не сподобатися моїм друзям. Техьон-а, ти дивовижний омега, - ніжність у очах айдола перехоплює подих Те. - І виглядаєш ти прекрасно в будь-якому разі.
Наприкінці Чонгук відгортає волосся з лоба й легко цілує в скроню Техьона.
Техьона, здається лихоманить. І не зрозуміло, що винне більше: цей дотик чи хвороба.
Та пригорща секунд, під час якої губи альфи торкаються шкіри омеги, полум'ям закарбовується і в свідомості, і в підсвідомості.
Це вже «Я люблю тебе» й або щастя до кінця життя, або not happy end вже зараз.
- А тепер пішли, бо нас вже там зачекалися, - усміхнено мовить Чонгук і встає з ліжка, подаючи руку Техьону.
«Непогані гірки. Які ж емоції тоді далі?» - на мить спалахує в голові Те-Те, і він боязко кладе свою холодну долоню в правицю альфи.
Від зустрічі з Хосоком та Юною розділяють тільки стіни й кілька секунд ходи.
Страшно.
Але Чонгук не відпускає руку, досі усміхається й каже: «Я з тобою», - тому Техьон киває й робить перші кроки, час від часу зустрічаючись поглядом з альфою.
Вони мовчки прямують просто до дверей.