@agust_d
Провалився наш план, пухнастику
Чімін все ж кліпає кілька разів перед тим, як протерти очі. Це знову один з його дурнуватих снів чи омезі дійсно пише Мін Юнгі?
Усе тіло огортає дивний страх, а руки ще трохи — і почнуть тремтіти, безвольно підкоряючись невидимій силі. У голові бігає незрозуміла метушня, що змішує думки, почуття й відчуття в одну величезну купу. Разом з тим усередині осідає яскравий подив, а нектар радости заливає собою і серце, і все поблизу нього.
Юнгі, безумовно привабливий, порядний і, здається, взагалі ідеальний у спілкуванні альфа, що лише однією усмішкою змушує почуватися обраним вищими силами (гідним усмішки повелителя цих самих вищих сил), пише йому, звичайнісінькому омезі Чіміну, якому навіть не треба старатися, щоб бути в списку найнезграбніших живих організмів цього всесвіту.
Така увага беззаперечно приємна.
Перші моменти ейфорії навіть забирають згадки про те, що Мін, як-не-як, той самий головний герой потаємних снів безлічі людей, і цілі натовпи ладні витратити останні кошти, щоб тільки побачити його наживо.
Просто чомусь Чімі спершу ввижається, що такого Юнгі знає тільки він. І, якщо чесно, від подібних трохи наївних, теплих мрій хочеться радіти, мов маленькій дитині.
Але дійсність усе-таки жорстокіша. І разом зі зникненням того ефемерного почуття близькості не лише з'являється усвідомлення стандартности «Відома людина-прихильник» в їхніх стосунках, а й ця щаслива несподіванка повертається іншим, трохи зіпсованим боком.
План не спрацював. Виявився невдалим, безглуздим, недоречним і точно не вартим того, аби хтось взагалі про нього знав.
«Мабуть, я не створений, щоб виконувати щось настільки важливе», — градом лине в голові, поки настрій плутається в павутині смутку.
Та боляче, якщо відверто. Як не переконуй себе, а Міні виставив себе недолугим з цим своїм планом. І тут навіть не відомо, що гірше: факт того, що задум не здійснився, чи сором перед Юнгі — безпосереднім свідком цього провалу.
Неочікувано від самоаналізу відволікає телефонне сповіщення.
@agust_d
Тому пропоную забити на все й нарешті піти на побачення
І я зовсім не жартую ^_^
Навіть якщо від гіпервентиляції легень і занадто сильного щастя таки можна померти, то Чімін аж ніяк не пошкодував би про такий гарний кінець свого життя.
***
Телефон коротко пищить. Від цього гучного звуку Техьона пересмикує, а в голові закручується вир думок.
Тільки б не Чонгук! Ні-ні-ні! Те-Те ще не готовий іти...
Та врешті омега опановує себе й мужньо дивиться на екран гаджета.
«@seok.jinny твітнув(ла) відео», — знущально світиться на дисплеї, поки внутрішній голос глузує з його боягузливості.
Те вимикає телефон і нервово озирається. У кімнаті все в ще більшому творчому безладі, ніж зазвичай, тому що від переживань він залишав речі де бачив, що вже говорити про складання.
Цифри на годиннику розпливаються. Чи то шоста, чи то сьома... Лише з третьої спроби Техьон нарешті бачить: за чверть сьома вечора. Часу лишилося не так вже й багато, бо Чонгук обіцяв приїхати близько дев'ятнадцятої.
Робити спроби заспокоїти себе вже марно. Треба просто намагатися звертати на переймання якомога менше уваги.
Те вкотре підходить до дзеркала, скептично оцінюючи свій вигляд, вишуковуючи недоліки. Марно, до речі, адже довгі години старань відобразилися на тепер як ніколи бездоганному образі омеги. Проте пальці чомусь ледь трусяться, коли проводять по блискучому металу сережки й обсмикують сорочку.
Як же це лячно!.. Техьон ніколи не думав, що зібрання на своє перше серйозне побачення принесе йому стільки стресу. Так, немов від сьогодні залежить усе подальше завтра.
Але найтемніший час перед світанком. Сьома невпинно наближається.
З лунанням знайомої мелодії гудка по шкірі біжать дрібні мурашки. І тут Техьону вже дійсно стає недобре: кілька миттєвостей — і доведеться взяти слухавку. Кілька миттєвостей — і потрібно буде стримуватися з останніх сил, аби голос не зривався на фальцет. Кілька миттєвостей — і омега спускатиметься вниз, де зустріч з Чонгуком і їхнє побачення.
Велетенські зусилля таки не виявляються безрезультатними, тому Те-Те врешті відповідає на виклик.
— Привіт! Я вже під твоїм будинком, але можеш не поспішати, — весело каже альфа без жодного відтінку невпевненості у словах. Його голос насправді цієї миті дуже підбадьорює, тому Те-Те, поступово забуваючи про легку загальмованість і нелегку знервованість, навіть одразу відповідає:
— Привіт. Добре, я зараз спускатимуся.
Техьон спершу дійсно намагається приховати напружене збентеження, проте раптово згадується дивовижна чуттєвість Гука й досі не підтверджена відсутність його надможливостей. Тому під кінець омега трохи послаблює контроль, і звуки зрадливо лунають вище.
— Чекаю тебе, — наостанок мовить Чон і завершує виклик.
Тремтіння посилюється з кожним кроком, тому, коли відчиняються двері під'їзду, Те вже готовий полетіти на небеса.
Усе, можна непритомніти.
Чонгук, здається, за той час, під час якого вони не бачилися, взагалі вдосконалився вище існуючого рівня. Темний одяг, невимушена зачіска, сяйливий погляд, і — о боги! — та сама усмішка.
Альфа забирає дар мови й перехоплює подих, змушує губитися, щоб потім ніколи себе не знайти.
На Техьона гігантським цунамі несуться почуття, які навіть розібрати не можливо.
— Привіт, — стиха мовить він, коли підходить ближче до айдола. Той поки що лише зачудовано оглядає омегу заплутано палкими поглядами, від яких Те не стримується й усе ж трохи згорблюється.
— Привіт, — теж негучно відказує Гук. У думках з чіткого тільки Техьон, тому виражати емоції словами виходить доволі тяжко. — Ти... Ти ще більш приголомшливий, ніж завжди.
Комплімент звучить для Те настільки ж несподівано, наскільки приємно й шаріюче. Одразу хочеться забути про все й почати танцювати від крихітного щастя.
Напевно, якби на світі існував якийсь прилад для вимірювання сили почуттів людини й він випадково потрапив до рук Техьона, то стовідсотково зламався б ще з першої мілісекунди — ті емоції не описати ніяк.
— Дякую.
Поки омега засоромлено розглядає тротуар під ногами, Чонгук відчиняє дверцята на переднє сидіння біля водія. Те-Те сідає в автівку, помічаючи, що в її салоні надзвичайно сильно пахне Чонгуком. Аромат настільки приємно-запаморочливий, що від нього ледь не підгинаються пальці на ногах.
Альфа виглядає за кермом розслаблено та дуже природно. Авто легко маневрує серед рядів іншого транспорту, зупиняється на світлофорах і набирає швидкість на вільних ділянках дороги, поки тихо гуде двигун, пейзажі за вікном змінюються, мов на плівці фотоапарату, а атмосфера добігає до позначки «Ліпше не було б і в раю».
Наодинці з Чонгуком комфортно. Ні, реально комфортно: Техьон майже без зусиль відпускає себе після перших кількох хвилин, забуваючи про напруження та знервованість. Айдол із самісінького початку заводить розмову про події сьогоднішнього та вчорашнього днів, ділиться веселими моментами з тренувань і невеличкими казусами, ставить гори зацікавлених питань, коли Те-Те наважується розповідати про своє життя, і добряче приправляє все жартиками у своєму класичному стилі (і нехай від деяких з них таки хочеться закотити очі, що все ж дозволяє собі омега дрібку разів, але щиру усмішку вони викликають без жодних складнощів).
— ...І тому Хобі-хьон сказав, що не буде ділитися смаколиками Юни, поки я не перестану його дражнити. Але це ж так весело! Ти б бачив його обличчя, коли він лякається чи дивується. З нього ж тільки мемчики робити! — Чон розповідає завжди емоційно й щоразу не стримує сміху, що спонукає Техьона робити те саме. Ось і зараз в салоні машини розливається гучне хихотіння, поки ряди автівок гальмують на черговому світлофорі.
— Думаю, я б міг тебе з ним коли-небудь познайомити. Ви точно знайдете спільну мову, — альфа довго й виразно дивиться на омегу, який знову шаріється під таким поглядом.
— Було б чудово, — ніяково відповідає Те, трохи відвертаючись до вікна. Лівою рукою він стискає телефон, що лежить поруч на сидінні, і вже готується відчути матову поверхню чохла, коли раптово натикається на дещо інше.
Чонгук, не зводячи очей з дороги, щонайлегше проводить кінчиками пальців вздовж долоні Техьона й на кілька миттєвостей зупиняє свою руку біля зап'ястя.
В цей час очі омеги мимоволі розширюються, а серце починає калататися, ніби в спійманого кроленяти.
Через кілька секунд спалахує зелене світло й одна рука зникає з іншої.
Минає ще певний час, поки машина не зупиняється біля одного з порівняно не дуже високих хмарочосів.
— Приїхали, — з посмішкою мовить Чонгук, відстібаючи ремінь безпеки і спостерігаючи за Те-Те. У того трохи виникла проблемка з цим паском, який чомусь ніяк не хоче діставатися.
Здається, омега нервує, бо нижня губа помітно прикушена, а руки нетерпляче смикають смужку цупкої тканини.
— Давай допоможу, — одразу каже альфа, підсуваючись і м'яко відсторонюючи долоні Техьона. Те відхиляється на крісло, щоб звільнити простір для Чона, і краплину заплющує очі. Ніяковість нині дуже помітна, тому краще просто промовчати та вдати, що цього не було.
За кілька моментів ремінь з клацанням повертається у своє початкове положення в авто.
— Дякую, я просто нечасто їжджу в таких машинах, і... — починає Техьон, бігаючи поглядом від очей айдола до вікна та своїх рук. Але його несподівано перериває радісно усміхнений Чонгук за допомогою ще одного короткого дотику до руки.
— Не переймайся.
Вони врешті виходять з машини.
— Зачекай трохи, будь ласка.
Техьон спостерігає за тим, як Гук відчиняє багажне відділення й дістає звідти паперовий пакет.
«Цікаво, що там?» — манюньою краплинкою падає в голові омеги, проте він зовсім не збирається запитувати. Мабуть, якщо треба буде, Чонгук розкаже сам.
Альфа блокує авто й киває в бік входу до будівлі.
— А де ми? — зачудовано запитує Те-Те з намаганнями відірватися від розглядання хмарочосу. Гук на це тільки гмикає і каже з хитрим посміхом:
— Зараз побачиш.
Вони опиняються у великому світлому холі, де під вікнами стоять диванчики з журнальними столиками, а трохи віддалік розміщено ряд турнікетів, поряд з якими сидить охоронець.
А їх точно сюди пропустять? Хоча, це з Чонгук, він не міг такого не продумати...
Чон одразу помічає розгубленість Те, тому впевнено бере його за руку й прямує до турнікетів. Й омега чесно не знає, чому ці невинні дотики до його долоні викликають стільки незрозумілих, але однозначно приємних емоцій.
Поблизу металевих конструкцій вони зупиняються. Чонгук коротко вітається з охоронцем, що приязно йому відповідає, і дістає з кишені перепустку, на превеликий жаль, усе ж відпускаючи руку омеги.
Все-таки альфа знає, що робить.
— Це будівля Big Hit?
Техьон не приховує свого здивування, коли озвучує несподіваний здогад. На бейджику — фото айдола і традиційний логотип агентства.
— Одна з будівель. Раніше вона була головним корпусом, тут досі залишилися старі репетиційні. Ми колись часто тут бували, а зараз... Тут є дещо, що я маю тобі показати.
Поки Чон розповідає, вони проходять турнікети.
Кожнісінька частинка тіла Те напружена, немов струни, у химерному святковому передчутті. Неначе хочеться розплакатися від якоїсь сумної, проте по-дивному теплої радості.
У цій затишній, трішечки хвилюючій тиші Техьон слідує за Чоном. У голові то там, то там сяє пустка, а речення, коли й існують, не мають закінченої думки. Навіть запитання «А що ми тут робитимемо?» зникає практично одразу, бо все заповнюють почуття і відчуття.
Будь ласка, хай Чонгук візьме його за руку ще раз... Чи просто мимоволі торкнеться... Чи хоча б погляне на секундочку довше...
(А альфа й радий був би розглядати це диво увесь день, та такими темпами вони ніколи туди не дійдуть.)
Попереду видніється ліфт. Уже через маленьку пригорщу моментів вони опиняються всередині звичайної нової кабіни, де айдол обирає останній — двадцятий — поверх.
Тихо. Тільки гудіння механізмів і, на думку Те, його занадто гучне дихання.
— Сподіваюся, тобі сподобається місце, куди ми йдемо, — говорить Гук, роблячи малий крок на зустріч Техьону. — Воно насправді для мене дуже особливе, тому...
— Думаю, якщо воно для тебе має таку цінність, то не сподобатися йому буде важко.
Техьон усміхається попри усю збентеженість і внутрішню боротьбу. Він почувається настільки щасливим, що відійти від цього буде дуже важко.
Двері ліфта відчиняються, й айдол безмовно пропускає омегу вперед.
«Хоча б манюсінький дотик... Хоча б ненароком...» — і далі подумки благає Те-Те, зрівнюючи ходу альфи та свою.
— Ти часто тут буваєш? — краплинку хрипко запитує Техьон. Вони вже минули багато дверей, і попереду лишаються тільки сходи угору.
— Ні, на жаль... — Гук робить коротку паузу. — Хоча раніше ми тут бували часто.
— «Ми» - це..?
Те не приховує зацікавленості, у той же час радіючи від думки про нарешті вдалу розмову й того, що внутрішнє хвилювання поволі відходить на задній план.
— Я, Юнгі, Намджун і Хосок. У часи трейні ми проводили набагато більше часу разом. Так одного дня і знайшли це місце, — Чонгук, поринувши в спогади, звучить задумано. Але легка усмішка на його губах і ті емоції, що просочують його слова, дивним чином породжують почуття легкої ностальгії й у душі Техьона.
— Здається, ви дійсно гарно проводили час... — омега каже, тільки щоб не мовчати. Може, так альфа розповість більше про ті дні, свої згадки й узагалі про себе. Та Чонгук не відповідає.
Сходинок виявляється небагато, приблизно як відстань між двома поверхами, тому подолати їх вдається швидко. Перед ними — невелика платформа, ніби міні-поверх, наприкінці якої ще одні двері.
Освітлення тут нема, тому тільки лампи знизу кидають на їхні обличчя візерунчасті тіні.
Чонгук що, влаштує побачення на горищі?
— Ми майже прийшли, — весело лунає від айдола, коли він береться за ручку дверей і готується їх відчинити.
Перед очима постає фантастичний пейзаж.
Над Сеулом м'яко стелиться оксамит надвечір'я. Свіже повітря забиває груди, гудіння вулиць уривками долітає сюди, а очі самі собою розширюються від вражень.
— Тут неймовірно... — приголомшено шепоче Техьон, доки Чонгук з якомога щасливішою усмішкою ловить кожнісіньку його емоцію. Шкода, що цей дивовижний образ омеги з усіма своїми штрихами не залишиться з ним назавжди. Адже навіть якщо спробувати сфотографувати, момент однак вислизне - його не спіймати.
— Так, — Гук тихо сміється, ненав'язливо обхоплюючи долоню Те своєю.
А в Техьона складається враження, що його зараз розірве від почуттів: захват від краси неба шокуюче ллється гарячим дощем; неповторності додають оригінальність локації та перебування в подібному місці вперше; тепла рука Чонгука заспокоює та здіймає пил млості від близькості, а його погляд на собі змушує почуватися щонайменше одним з див цього світу.
— Але нам трошки не сюди, — нарешті через п'ять хвилин перериває запаморочення альфа й, наблизившись до омеги та обійнявши його, повертає в протилежний бік.
Десь майже біля краю даху стоїть велика оранжерея. Крізь скло, на якому грайливо стрибають відблиски від сонця, помітно бурхливий вир зелені й де-не-де яскравих барв квітів. У своїх розкішних шатах оранжерея виглядає так, наче якийсь витончений античний храм, схований від очей людей на непримітній верхівці схожого на тисячі інших будинку.
Тут уже проконтролювати свій ротик, що хоче розтулитися, Те-Те не вдається.
Чон розміреним кроком веде омегу до скляного приміщення, раз за разом кидаючи погляди на омегу.
— М-ми йдемо туди? — трішечки злякано запитує Техьон, думаючи, чи взагалі йому можна знати про настільки сокровенне місце для Чонгука.
У відповідь на це альфа тільки в безперервному русі киває.
— Вітаю в моїй схованці, — Гук притримує скляні двері, доки омега ступає досередини.
Пахне вогкістю і тропіками. Дивовижна суміш запахів застеляє свідомість напівпрозорим серпанком, і неповторність цього моменту аж світиться від різноманіття вражень.
Ступаючи по світлій керамічній плитці, Техьон почувається як мінімум королем. Справжнісіньке царство рослин захоплює у свої міцні обійми, а постійна присутність Чонгука поруч тільки посилює емоції.
Вони повільно наближаються до якогось екзотичного дерева в самісінькому центрі оранжереї. Тут найвища точка приміщення, але навіть так широке листя з крони майже торкається скляного перекриття. Товстий стовбур, обплетений тонкою ліаною, стоїть просто на маленькій галявинці, висадженій м'якою газонною травичкою.
— Ти можеш поки що зробити огляд, а я підготую все для нашого пікніка.
Що? Пікнік? Та ще й в такому місці? Пресвяті Єдинорожки, та кращого ж не знайдеш і за межами галактики!
— Я краще тобі допоможу, — мовить Те-Те, підходячи до Чонгука. Той з пакетика дістає невеликий плед, і вони застеляють ним землю саме під тим деревом. Далі звідти ж з'являється кілька прозорих контейнерів з фруктами й дві пляшечки з напоями, які одразу відправляються на тканину.
Коли все вже остаточно розкладено на свої місця, парочка сідає па плед.
— Як ви знайшли це місце? — запитує Техьон, досі розглядаючи оранжерею.
— Якось від стафу ми почули, що на даху є одна гарна місцина, про яку мало хто знає. А тоді, коли під час однієї з перерв нам стало нудно, ми вирішили це перевірити й усе-таки знайшли її.
Чонгук не зводить очей з омеги, доки той намагається не надто показувати, що відчуває ці погляди майже фізично.
— Ми часто тут дуркували чи відпочивали після тренувань.
Розмова стелиться легко та невимушено, час від часу перериваючись дзвінким сміхом і немов випадковими дотиками. Техьону та Чонгуку зручно, як ніколи, — це видно неозброєним оком. Вони нарешті зробили кілька веселих селфі, які айдол пообіцяв виставити найближчим часом. І, звичайно, не обійшлося без дрібки прегарних світлин Те, таємно зроблених Чонгуком у слушний момент, але їх точно ніколи не побачить світ. Та й сам омега, що, вочевидь, не помічав, як його фотографують, теж їх не побачить. У цьому випадку Гук хоче хоч трохи побути егоїстом і залишити пригорщу закарбованих чарівних митей лише собі — для повної насолоди.
«Дійсно, краще побачення складно й уявити», — проноситься серед думок Техьона, коли він саме починає звикати до дотиків Чонгука й майже не здригається.
Аж раптом на тілі починає відчуватися щось дивне... Щось, схоже на... воду?
Сильний дощ всередині оранжереї безупинно лине на голови шокованої парочки.