Кай
Я знову спізнююся на урок і раптом чую сварку.
- ...але ти мусиш! - це Фло.
- Ні, нічого я не мушу! Я нормальний і не збираюся шкодити людям, як дехто! Для чого ти взагалі це почав?! Як ти дійшов до того, щоб перетворювати людей на зомбі?! Ти навіть мене дав вколоти! І я нашкодив людині... А якби я вдарив її ножем не у плече? А у горло наприклад? Гм? - останні слова Марк мовить з відчаєм.
- Я не розраховував, що таке могло статися, чесно! Але і ти зрозумій сам, вони обіцяли мені владу!
- От мені цікаво, ти її здобув? Поранення невинної людини того варте?! - Марк різко розвертається та прямує у мою сторону, його лице червоне від злості. Ми зустрічаємося очима. Я винувато опускаю погляд, тим самим показуючи, що мені і шкода через їхню суперечку, і через те що я підслуховувала. Але Марк аж ніяк не реагує і ще зліше видихає, пришвидшено проходячи повз... Схоже тепер, він злиться на мене теж.
Я виходжу та проходжу повз Фло, пропалюючи його злим поглядом. Він відповідає мені тим самим, аж поки той не ховається за дверима класу. Я розвертаюся і роблю спробу наздогнати Марка. Але він вже зайшов у клас.
Заходжу за ним та замість того щоб сісти на своє місце сідаю на вільне місце поряд із ним. Пробую спіймати його погляд , але він все ще злиться.
Я згадую їхні образи у голові і усвідомлюю наскільки вони схожі, але й одночасно різні. Між ними різниця буквально рік, але Фло всеодно виглядає набагато старшим..
Луна
Дуже дивно, але я все розумію, хоча у минулій школі я взагалі нічого не знала... Пару хвилин втикаю на дошку і розумію, що говорити ніби все знаю було трохи не правильно...
Я чую вібрацію, але не можу зрозуміти звідки вона. Ще раз. Це з коробки для телефонів. Мій як завжди лежить притиснутий до прозорої стінки, аби я могла бачити чи це мій. Так, мій. І це, скоріше всього, Кріс. Тут телефон уривчасто вібрує: три частих вібрації, три звичайні і знову три часті. Мої очі розширюються від того, що я тільки що почула. Це - Азбука Морзе. Код "SOS". Я різко встаю та звертаюся до вчительки.
- Перепрошую, можна мені вийти? - вчителька здивовано дивиться на мене, але все ж таки киває на знак згоди.
Я йду до виходу, по дорозі непомітно вихоплюючи телефон з боксу...та біжу.
- Що, блін, сталося?! - захекано питаю я у Кріс, все ще гальмуючи.
- Ну, я дещо знайшла... Зможеш зайти в туалет і прикинутися безнадійно п'яною? А потім врізатися у стіну з білою плиткою так, щоб розбити шосту знизу вертикально та дванадцяту зправа горизонтально? - шалено протараторила білявка.
Я, звичайно, вже звикла до таких прохань зі сторони Кріс, але все одно здивовано підіймаю брову. Я прекрасно розумію для чого мені треба таке робити, оскільки весь тиждень у цій школі саме це ми й шукали...
- Ну добре... Це якби мій звичний стан, тому буде не важко...- намагаюся пожартувати, але у мене не виходить.
Кріс дивиться на мене, мов на ненормальну та киває на двері туалету. Я здаюся. Треба йти. Коли ти агент, ти не просто розумний і круто б'єшся. Ти ще й шикарний актор. Я входжу в роль і повністю їй віддаюся.
Плетуся як справжній п'яниця, нахиляюся до раковини та викликаю блювоту. Ух гидота ще та... Йду похитуючись далі, та заходжу у кабінку, знову імітую що мені погано. По дорозі назад різко беруся за голову та що сили б'ю ліктем у правильну плитку. Чую глухий біль в руці, що прошивається всім тілом, у очах тьманіє... На задньому фоні чую нечіткий голос Кріс.
Кай.... бинт...погано....
Далі я пробую сконцентруватися на іскрах, що б'ються з того місця, де була псевдо-плитка. У мене вдалося....
Кріс
- О Господи! Кай, давай швидше! Їй дуже боляче...
- Добре, Я біжу.! Марку, аптечка під склом...Так... Бігом... - чую я уривки фраз та моментально реагую:
- Що? Ти ще когось у це втягнула?!
Але відповідь я чую вже не з динаміка телефона, а з її вуст:
- Краще... - видихає. - ...ніж він, ніхто з нас не зробить...
- Де вона? - з'являється за Кай рудоволосий.
- Всередині. - киваю я та заходжу.
Він простує за нами важко дихаючи, і тут його очі розширюються: - О Боже! Ти явно зробила це не випадково! - підозрює він та кидає погляд на розбиту білу плитку і шнури.
Марк дістає бинти та дезинфікує лікоть, витягуючи уламки кераміки.
- Дзвони у свою секту, в неї перелом або тріщина, і шви варто накласти... Я тут безсилий, хіба що кровотечу зупиню...
Я дістаю телефон та відсилаю кодовий знак Лії. Кай нахиляється до Луни та щось шепоче чи то їй, чи то Марку.
- До речі, - раптом мовлю я до Кай і відводжу її убік. - Лія - наша наставниця, попросила передати тобі деякі.. ем... штучки для самозахисту. - Очі дівчини округлюються і вона вже збирається заперечити та нас перериває Марк. - Просто не забудь глянути. - вже пошепки додаю я поки ми підходимо.
- Стоп. Хіба плитку до чогось підключають дротами? - відхиляється Марк від Луни та запитально дивиться на мене.
- Плитку - ні, але камеру спостереження і прослушку - так. - спокійно відповідаю я, та раптом помічаю маленькі логотипи на дротах, маленькі букви "У" обведені у перевернутий трикутник.
А ось і наша зачіпка.